Познайомився із дівчиною в соцмережах, ми довго переписувалися, просто спілкувалися, потім я запропонував їй зустрітися. Мені вона одразу сподобалася, і ми стали бачитися постійно. Ліза мало що про себе розповідала, сказала тільки, що минулі стосунки були невдалими, і вона була два роки одна.
Я ж не приховував від неї нічого, розповів, що мене покинула дівчина, бо маю проблему з житлом, живу на орендованій квартирі, батьки в іншому місті. На мій подив її це анітрохи не збентежило, сказала, що людину треба судити не з грошей, а з вчинків. З цього я зрозумів, що їй непогано дісталося у колишніх стосунках.
Так спілкувалися ми з Лізою десь пів року, а потім я запропонував їй переїхати до мене, пожити трохи разом, може, у нас щось вийде. Я не очікував, що вона не погодиться, та ще й так категорично – сказала, що ми мало знаємо одне одного.
Трохи пізніше я дізнався причину її відмови, про це мені розповіла її подруга. Виявилося, що Ліза має маленького сина, йому два роки, вона була заміжня, але дуже невдало. Я був шокований не так цією новиною, як тим, що вона приховала це від мене.
Ми ж так щиро говорили про все. Коли її подруга дізналася, що Ліза мені про це нічого не сказала, вона попросила її не видавати. Але як я міг мовчати і вдавати, що я нічого не знаю, продовжувати з нею спілкуватися?
Коли я не витримав і прямо запитав про її минуле, Ліза розплакалася. Сказала, що боялася, що дізнавшись про дитину, я її кину. Я встиг до неї прив’язатися і те, що у неї є син, мене не зупиняє, але я не можу пробачити їй обман. Навіщо це робити? Як довго вона думала все ховати?
Коли все з’ясували, пристрасті вляглися, вирішили, що спочатку я познайомлюся з її батьками та сином, а вже потім вирішуватимемо, що нам робити. Як не дивно, але Ліза поставила умову – дитина житиме з нами, вона не залишить її у батьків.
Я згоден, мені сподобалося, що Ліза заради заміжжя, як багато жінок, не кинула сина на бабусю з дідусем. Сподіваюся, не пошкодую про прийняте рішення, хоча якщо чесно, трохи нервуюся
