Дівчина в’є з мене мотузки. Проклинаю той день, коли повернувся в рідне місто де зустрів її

Мене не було шість років – приїжджав тільки на свята, на пару днів, щоб привітати батьків. Як поїхав вчитися після школи, так і не хотів повертатися особливо.

Але ось минулого літа звільнився з роботи й вирішив відпочити пару тижнів вдома: зустрітися з друзями, допомогти мамі на дачі, походити по рідному місту, зрештою.

У перші ж дні біля під’їзду зустрів Дашку. Коли їхав, їй років дванадцять було, а зараз вже школу закінчила, розцвіла.

Спочатку я значення особливого нашому спілкуванню не надавав. Виходили ввечері на подвір’я, сиділи під вікнами, сміялися, розмовляли. Пару раз в кіно сходили, в кафе, один раз вона зі мною на дачу з’їздила, покаталися на човні, на велосипедах в ліс.

Коли зрозумів, що закохався – було пізно вже що-небудь міняти або заперечувати. Та й Дашка до мене всією душею тягнулася, так що проблеми з цього я не робив. До того ж їй 18 років виповнилося, до місцевого меду.коледжу поступила. Дівча розумна, красива.

Подумав я і вирішив поки залишитися в нашому містечку. Так, з роботою напряг, платять мало, зате до Даші ближче.

Спочатку все добре йшло, а потім я зрозумів, з ким зв’язався. Вік-то, він не в цифрах, а в голові, а моя дівчина не подорослішала. Кожен день – капризи, істерики, скандали.

Постійно їй потрібні якісь підтвердження моїх почуттів, постійно провокує мене на ревнощі. Одногрупники, якісь нові друзі, компанії. То трубки не бере по півдня, то різко пише “ми розлучаємося”, а потім придумує причину.

Інший би послав давно, а у мене дах їде – люблю її, сил немає. Бачити не можу поруч з нею цих друзів, подружок її легковажних. У нас серйозно все, з батьками знайомі з дитинства, живемо на одній сходовій клітці, та я одружитися з нею хочу! Але як подивлюся на наші відносини з боку, так прям відчуваю цей каблук у себе на шиї. Тьху, противно.