Дізналася, що сестра всіма силами намагається відібрати в мене мою дочку

Як ось жити, якщо не можеш довіряти навіть найближчим за визначенням людям – своїй власній родині? Нещодавно дізналася, що сестра вирішила відібрати в мене дочку.

Виставити мене поганою матір’ю, а потім через опіку забрати дитину. Сусідів проти мене налаштовувала, навіть вихователів у дитячому садку. А я думала, що вона мені від щирого серця допомагає.

В мене зараз складна ситуація. З чоловіком розійшлася, бо він почав вживати різні заборонені препарати, набрав кредитів, а потім ще й потрапив за ґрати.

Саме по собі це великий стрес, коли твоя кохана людина раптом починає так деградувати, а ти зробити нічого не можеш. А тут ще й маленька дитина на руках, орендована квартира, кредити та повне нерозуміння, а як далі жити.

Але я змогла взяти себе в руки, знайшла ще одну роботу, щоб мати змогу годувати себе та доньку та платити за житло. Квартиру я змінила відразу, як тільки чоловіка забрали. Знайшла варіант дешевше та якомога далі від того місця, де ми колись жили. Не хочу зайвих спогадів.

Проблема в тому, що поряд із тим будинком знаходився садок, куди ходила дочка. Від нашої теперішньої квартири це далеко. Але прийнятних для мене варіантів житла ближче не було. На допомогу мені раптово прийшла сестра.

– Я зможу тобі допомогти з дочкою. Ти ж знаєш, мені не складно, графік роботи дозволяє.

Працює сестра з дому, тож своїм робочим часом може розпоряджатися сама. Тому її допомога була для мене просто неоціненна.

– Та нісенітниця, хто ще тобі допоможе, якщо не рідня.

Сама сестра була одружена, чоловік старший за неї на вісім років. Дітей у них немає. У чоловіка є певні проблеми, але я не в курсі, вирішують вони їх чи забили.

Знаю, що сестрі ця тема неприємна, тому сама їй у душу не лізла, а тепер мені зовсім не до чужих проблем було. Зі своїми б розібратися.

Сестра справно водила і забирала дочку з садка, коли почалися сезонні лікарняні, які доводили мене до істерики, вона й тут погодилася виручити мене.

– Та я робоче місце з собою принесу, не хвилюйся. Мені чого, ноут під пахву взяла, от і все. Працюй собі спокійно.

Мою подяку було неможливо передати словами. Для мене сестра була просто чарівною феєю, яка одним помахом палички вирішувала проблеми, від яких я готова була плакати в голос.

Але все виявилося не так вже й радісно. Якось нещодавно я звільнилася з роботи на дві години раніше, тож вирішила забрати доньку із садка сама. Сестру попередила, поїхала.

У садочку я рідкісний гість, мене бачили кілька разів. Решту часу приїжджала сестра. Тому косі погляди виховательки я списала саме на це. Але вирішила не зважати.

Через тиждень ми з сестрою синхронно звалюємося з сильною застудою. Я вранці якось доповзла до роботи, сподіваючись, що розходжуся, допоможуть пігулки, але до обіду зрозуміла, що все не можу більше.

Сестра теж зателефонувала, що лежить з високою температурою і не зможе забрати племінницю, але може попросити чоловіка. Я відмовилась.

Я відпросилася з роботи та поїхала за дочкою до садка. Вигляд у мене був той ще – очі запалені, голос хрипкий, ще й трусить від температури. Тут я зіткнулася з тим, що мені просто не дають дочку. Вихователька заявила, що у такому стані вона не може зі мною відпустити дитину. В те, що я просто хворію, вона не повірила.

Справа дійшла до поліції. І те, що я почула від виховательки, мене вразило. З її слів виходило, що сестра поширювалася тут, що мати дитини, тобто я, залежна від речовин, мій чоловік за це сидить, а мене відмазали, бо дитина. Наплела, що я не працюю, а вона втомилася вже зі мною боротися, не кидає лише через племінницю.

Довелося їхати робити тест, дихати в трубочку та таке інше. Після цього тільки мені віддали дитину. Я від викиду адреналіну навіть про своє здоров’я забула.

У голові стільки думок було, що не знала, за яку вчепитися. У квартирі відволіклася на дитину, мене попустило, я напилася ліків і ми з дочкою полягали спати.

У садок наступного дня вона не пішла. По-перше, я вдома, по-друге, ми проспали. Натомість до нас прийшли з опіки. Нібито був сигнал із садка, ще й поліцію викликали, а сьогодні дитина не прийшла і не попередили чому.

Записали мої дані, номери роботодавця, оглянули квартиру, шафи, холодильник, ставили незручні питання. Коли вони пішли, я почула, що вони пішли по сусідах.

Я чула тільки одну жінку, її двері навпроти наших. І то прислухатися через двері довелося сильно, говорила вона тихо.

Але суть та ж – матері дівчинки вона до ладу не бачила, з дівчинкою зазвичай тітка, приємна жінка. Історію про мою “залежність” чула й вона.

Їй же ця чудова жінка залишила свій телефон про всяк випадок. Типу, якщо з квартири крики доноситимуться або ще щось підозріле.

Сказати, що я була шокована, це не сказати нічого. Нічого розумнішого, ніж подзвонити сестрі та поставити запитання “навіщо”, я не вигадала.

– А що ти можеш дати дитині? В тебе нічого немає за душею, орендована квартира, тато дитини сидить. Я племінниці тільки добра бажаю. Позбавили б тебе прав, я б її забрала, все б в неї було. Але ще побачимо.

Але навіть не відповідь сестри вибила ґрунт у мене з під ніг, а те що сказала мама. Вона живе з чоловіком в іншому місті, тому спілкуємося ми телефоном та й то рідко.

– Ну, не така вже сестра і неправа. Ти подумай, так і дочці твоїй буде краще, і в тебе руки будуть розв’язані, з чистого аркуша життя почнеш.

Я морально розчавлена найближчими людьми. Розумію, що мене вже ославили як залежну та аморальну, що опіка тепер ще довго не злізе з мене, і що я залишилася зовсім одна у всьому цьому лайні. Але свою дочку я нікому не віддам, навіть якщо доведеться за неї битися.