Дізнавшись про справжню причину приїзду та проживання зовиці з дітьми, Антоніна Сергіївна дала рідні пів години на збори

Антоніна Сергіївна збиралася закінчити розрахунок для замовниці до обіду. Вона вже відчинила ноутбук, коли вимогливо задзвонив дверний дзвінок. Її чоловік, Микола, пішов відчиняти, а за хвилину Антоніна Сергіївна почула голос його сестри:

– Колю, ми до вас. Та не стій ти стовпом, дай пройти, чи що…

Антоніна Сергіївна вийшла та побачила Інну. Поруч із нею стояли дванадцятирічна Лєра та дев’ятирічний Дмитро.

Біля ніг зовиці стояло дві сумки.

– Що трапилося? – поцікавився здивований Микола.

– Сергій нас вигнав, – різко видихнула Інна, – вночі вчинив скандал, а вранці наказав звільнити квартиру. Машину забрав і поїхав. Нам реально йти нікуди.

Вона глянула на невістку.

– Врятуйте нас, га?

– Ну що тут поробити… – озвалася Антоніна Сергіївна. – Залишайтеся, звичайно.

***

Квартира дісталася Антоніні Сергіївні від матері задовго до шлюбу. Микола був тут тільки зареєстрований, але він не сперечався і «квартирне питання» не порушував. Після обіду Інна довго розповідала братові, який Сергій жорстокий. Подробиці змінювалися.

Спочатку він, за її словами, вигнав сім’ю після сварки через гроші, потім причиною стали ревнощі.

– Ми до вас дня на три, не більше, – запевнила невістку Інна.

– Хотілося б вірити, – похмуро подумала Антоніна Сергіївна.

Вона була впевнена, що Інна затримається тут довше. І не помилилась. Вже наступного дня зовиця повідомила, що вони збираються залишитися тут до кінця місяця.

– А… – обережно почала Антоніна Сергіївна. – Мене ти спитати забула, так?

– У сенсі? – не зрозуміла Інна. – Мені Коля дозволив.

– Коля тут лише зареєстрований. Квартира оформлена на мене.

Інна подивилася на неї, а потім крикнула:

– Колю, прикинь? Твоя дружина щойно сказала, що ти тут ніхто!

Микола з’явився у дверях. Здивовано моргаючи, він у всі очі дивився на дружину.

– Я не так говорила, – спокійно пояснила Антоніна Сергіївна, – я просто нагадала нашій гості, що житло оформлене на мене.

– Ось бачиш! – переможно вигукнула Інна. – Вона тут, виявляється, головна. Ну, а ти хто? Квартирант?

– Я чоловік, – тихо промовив Микола.

– Гаразд, чоловік. Але… – Інна зі значенням посміхнулася. – Тепер зрозуміло, чому ти весь час виправдовуєшся…

Наступного дня Інна прямо запропонувала Антоніні Сергіївні пожити на дачі.

– Ну, ми ж тобі заважаємо, – пояснила вона, – а там тихо, спокійно.

– А чому б вам самим не поїхати на дачу? – поцікавилася збентежена таким нахабством Антоніна Сергіївна.

Інна зиркнула на неї і покликала брата:

– Колю! Твоя дружина нас на вулицю виганяє!

– Та не на вулицю, а на дачу! – розсердилась Антоніна Сергіївна. – І не виганяю, а… Слухай, ти мені щойно запропонувала звільнити мою квартиру для тебе та для твоїх дітей! Це як взагалі називається?

– Це називається гостинність! – без тіні збентеження відгукнулася Інна.

– Театр абсурду якийсь, – подумала Антоніна Сергіївна.

Зрозуміло, на жодну дачу вона не поїхала. А через кілька днів Інна завела нову пісню.

– Мені потрібний ключ від вашої квартири, – оголосила вона за обідом.

– Навіщо? – поцікавилася Антоніна Сергіївна.

– Ем… Дай подумати… Щоб виходити і заходити, напевно… – зіронізувала Інна.

– Інно, – Антоніна Сергіївна прямо подивилася на неї, – їдь до себе, га?

– А у нас там люди! – Раптом бовкнула Лєра, але мати так зиркнула на неї, що вона відразу затнулася і замовкла.

– У нас немає зайвого ключа, – сухо зауважила Антоніна Сергіївна.

– Так зроби дублікат, – знизала плечима зовиця.

– Я зроблю, – втрутився Микола.

– Ні, не зробиш! – Вигукнула Антоніна Сергіївна. – Ти не маєш такого права! А якщо зробиш, то я заміню замок.

Микола промовчав. Інна щось буркнула, і більше за столом ніхто не промовив жодного слова.

А через кілька днів з’явився Сергій. Він зателефонував і повідомив, що хоче провідати дружину та дітей.

– Як? – здивувалася Антоніна Сергіївна. – А ви хіба не розлучаєтеся?

– З чого ти взяла? – своєю чергою здивувався той.

– Інна розповіла.

– А! – Сергій коротко засміявся. – Ну так, ну так… Ось що, Тоню. У нас все гаразд. Тільки у свою хату ми пустили квартирантів. Я до друга поїхав, а Інка з дітьми до вас…

– А… навіщо ви пустили квартирантів?

– Та ми у відпустку давно вже хочемо зганяти всією родиною, – почав пояснювати Сергій, – а грошей не вистачало. Ну ось, ми і вирішили, що здамо квартиру на пару місяців, а самі якось перекантуємося. Зате за кордон поїдемо.

– Тобто ви не сварилися? – уточнила Антоніна Сергіївна, – і ти їх не виганяв?

– Ні! Кажу ж, ми хотіли…

– Ви хотіли розіграти виставу, щоб ми пустили Інну з дітьми до себе пожити? Зрозуміло! Ось що, Сергію. Приїжджай сьогодні, – запросила Антоніна Сергіївна, – відвідаєш дружину і повториш усе сказане при Миколі. Домовились?

– Не питання!

Увечері Сергій справді приїхав. І коли всі були у зборі, Антоніна Сергіївна попросила його повторити сказане  телефоном.

– Ми вигідно здали квартиру, – почав Сергій, – я в друга оселився тимчасово, а Інка з дітьми сюди поїхала.

Антоніна Сергіївна подивилася на зовицю:

– І тому ти запропонувала мені поїхати на дачу?

– Дітям потрібен простір, – знизала плечима вона.

– А ключ тобі навіщо?

– Я не повинна звітувати про кожен свій крок, – наїжачилась Інна.

– Повинна, поки гостюєш у чужому будинку!

Інна примружилась:

– У чужому? Та ну? Взагалі-то, Коля тут живе. Половина квартири по совісті його.

– По закону квартира належить мені, – заперечила Антоніна Сергіївна, – і по совісті теж. Мама залишила її мені.

– Ой, ну все, – скривилася зовиця, – почалося твоє-моє…

Повисла пауза.

– Ось що, дорогі родичі, – промовила Антоніна Сергіївна, – даю вам пів години на те, щоб зібрати речі.

– Ти що? – прошепотіла Інна. – Ти виганяєш нас із дітьми в ніч?

– Так! Пів години у вас. Якщо ви ще будете тут після цього часу, я зателефоную в поліцію. Все зрозуміло?

– Колю, скажи їй! – крикнула Інна.

Микола, що досі мовчав, з докором глянув на сестру.

– Ти весь цей час брехала! – сухо промовив він, – я думав, у тебе біда трапилася, а ти … Ти запропонувала моїй дружині піти з її квартири …

Він похитав головою.

– І ти ще шукаєш у мене підтримки? Совісті в тебе немає!

– А у вас серця нема! – зі сльозами на очах вигукнула Інна. – Ну-ну, братику… Я тобі це пригадаю… – і вона пішла збирати речі.

Збиралася Інна галасливо. Вона голосно тупала, гупала дверцятами шафи і весь час звинувачувала Антоніну в жадібності та в безсердечності.

– Тоню, Миколо! – намагався напоумити родичів Сергій. – Ну, самі подумайте, куди їм подітися?

– Це твої дружина та діти, ти й думай, – озвалася Антоніна Сергіївна, – в готель відвези їх, квартиру винайми. Варіантів повно!

– Ти що, з глузду з’їхала? – обурився Сергій. – На твою думку, ми здали свою хату, щоб самим кути знімати?

– Одним словом, робіть, що хочете, – продовжила Антоніна, – ви це все затіяли, вам і розгрібати наслідки.

Зрештою вони пішли. Грюкнули дверцята машини, а потім автомобіль Сергія вивернув з двору і зник з поля зору. З того часу пройшов місяць. Інна образилася на родичів і не дає про себе знати.

Якщо вона думає, що це когось збентежить, – вона дуже помилилася! Антоніну Сергіївну такий розклад речей цілком влаштовує.

Це ж треба бути такими нахабними, трясця їх матері…

А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!