Хочу поділитися своїм «досвідом», і просто дізнатися про думку людей щодо вірності.
Мені 34, вже років 6 працюю вахтами. Вдома буваю тиждень через тиждень. І так, можете сміятися, зі мною трапилася не нова історія. Місяць тому виявилася зрада дружини, її інтрижка на роботі тривалістю в рік. Дізнався я про все випадково, але це дуже сильно змінило моє життя.
Далі гірше: розбірки, скандали, розлучення (але не розбіглися), побив коханця, доклав усіх зусиль, щоб знищити його шлюб (коханець – колишній начальник її). Вдома знаходитися не міг, доводилося збігати на роботу, брав додаткові дні. Робив все аби не знаходитися наодинці з жінкою.
Після всього, що сталося, ми заспокоїлися і 1,5 року прожили в режимі «тиші»: дружина щось намагалася робити, виправити ситуацію, якось налагодити контакт, а я нічого не можу, я в депресії. Сталося таке, що я вже дійшов до склянки на вахтах. Все аби заглушити неприємне почуття.
Зараз стосунків з дружиною фактично немає, я дав їй повну свободу. Сам почав відриватися, дав собі «повний уперед». Коли зірвало всі гальма, зупинитися я вже просто не зміг.
Перша коханка трапилася в потязі, дорогою на вахту. І там за кілька днів я надолужив останні кілька років. Далі більше: купа різних зв’язків, випадкових і спеціальних, і завжди повний відрив. Чи то зголоднів до одуру, чи бажання помститися дружині рухало мною.
Шифруватися та переховувати це я навіть не намагався. Вже колишня дружина про більшу частину пригод знає, вже ловила і на листуванні, і відео бачила, і фотки. Наскільки дружині боляче – не знаю і мені чомусь якось байдуже. Вона ніби ревіла, вмовляла почати все спочатку і з чистого аркуша, хотіла все виправити. Але я перегорів, та й образ на неї, крім зради накопичилося.
А спитати хотів таке. Вірність – це взагалі марення? За своїм досвідом та досвідом рідних та колег з роботи, можу сказати, що не бачив стосунків без цього.
Цікава ваша думка, та й правду сказати, десь усередині є ще дитяче наївне бажання нормальної сім’ї.
