Історія мого кохання або чому я тепер не вірю в кохання з першого погляду. Я вже була один раз заміжня і після розлучення залишилася донька і неприємні спогади.
Перший чоловік любив випити й не любив працювати. Довгий час я жила одна, але коли мій вік наблизився до 30 років я почала замислюватися про другу дитину, і як наслідок про заміжжя.
І тут з’явився він, веселий, щедрий (як мені здалося) і неодружений, а головне я закохалася з першого погляду і на всі недоліки свого обранця просто закривала очі.
Для мене раптом стало неприпустимо, що Артем офіційно ніде не працює, що у нього маса боргів і що до моєї дитини він, навіть коли я поруч, відноситься не дуже добре.
Він міг на неї накричати, не дозволяв брати дочку за руку, а коли я щось їй купувала, за свої гроші звісно, він починав злитися і дорікати, мотивуючи тим, що покупка непотрібна. Потрібно було ще тоді з ним розлучитися, але я любила і вірила що він зміниться.
Як же сильно я помилялася. Я зрозуміла це тільки проживши з ним п’ять років, і народивши йому сина.
За цей час ми багато разів розходилися, потім мирилися до наступного разу. Під час скандалів він громив все що бачив, хоча сам за ці роки нічого не придбав.
Якщо він дарував мені подарунки, то потім під час скандалу їх забирав і йшов. А повертався вже звісно з порожніми руками. Дарувати він намагався те, що можна продати.
Він пішов, залишивши купу боргів і в моєму місті, я дізналася про це після залишення ним посади. Причому гроші він позичав нібито на лікування важкохворого сина.
Найсмішніше що через місяць після його відходу в соцмережах я побачила що у нього вже з’явилася інша, і у неї теж є дитина.
Я щиро бажаю його обраниці щастя, хоча дуже сумніваюся, що вона з ним буде щаслива. А для себе я зробила висновки, це буде для мене уроком на все життя. Більше ніякої любові з першого погляду.
— Заїдьмо до церкви, — запропонувала Поліна. Вадим подивився на дружину й усміхнувся. Вони були…
Баба Галя стояла біля вікна, дивлячись на дітей, що грають. Гнат повернувся додому надвечір. Дружина…
У їдальні ліцею №6 завжди було чутно запах горохового супу, що підгорів, і зачерствілих скоринок…
- Треба бути терпиміше, Оленко! - пролунав у слухавці вкрадливий голос свекрухи. - Терпиміші -…
Тамара Іванівна повільно йшла вздовж стелажів величезного супермаркету, розглядаючи полиці з різноколірними упаковками. Вона ходила…
Степан Ілліч йшов парком повільно, не поспішаючи. Навіщо поспішати, коли тобі шостий десяток, а вдома…