Він, мабуть, довго готувався, набирався сміливості й ось нарешті сьогодні повідомив мені про своє рішення розлучитися.
Сказав, що забере речі за місяць:
– Днями я їду в Грецію на відпочинок, а сьогодні починаю нове життя. Без тебе. І так, я закоханий в іншу жінку, так буває, мала! Що тут поробиш? Не сумуй, – життя триває!
Він думав, що я заплачу, а я спокійно варила каву, акуратно нарізала сир та французький цибулевий хліб.
Наповнювала гарячою кавою кухоль, милувалася завитками ароматної пари, додавала вершки. Зробивши перший ковток, посміхнулася – чудово!
Він чекав скандалу, криків, істерики, а я з апетитом з’їла два бутерброди, помила посуд, помилувалася на себе в дзеркало і пішла на роботу.
Перед тим як зачинити двері, послала йому повітряний поцілунок. У передпокої залишився лише запах моїх парфумів, – ледве відчутний і ніжний.
Того ж вечора він згадав про мене, й надіслав повідомлення:
– Як ти там без мене, мабуть, нудьгуєш, сльози ллєш?
А я гуляла в меблевому салоні, розглядала столики та шафки, ловила себе на думці, як же здорово, коли не треба ні з ким радитися, поступатися чужій думці. Побачила затишну кухню кольору італійського горіха, закохалася та купила.
Я зрозуміла, що він чекав, коли я дзвонитиму і благатиму повернутися, але його телефон мовчав!
А я запросила до себе безпритульного дворового кота, назвала Саймоном, відмила, обробила, зварила кашу на бульйоні.
Кіт виявився чудовим співрозмовником, їв, що дають, полюбив дивитися на світ із вікна і спати, закутавшись у теплий вовняний плед.
Напевно, він вважав, що я почуваюся покинутою, нещасною і самотньою, – він був у цьому впевнений!
А я купила полотно, пензлі та пішла в студію живопису. Завжди любила малювати, а тепер з’явився вільний час.
А ще з’явилося почуття насолоди тим, що нема потреби все кидати, бігти додому, готувати гарячу вечерю, чекати на його повернення. Що можна просто розслабитися і спокійно працювати з фарбами.
Якось він подзвонив мені, але я не відповіла. У духовці вже зазолотився, зарум’янився малиновий пиріг зі сметанною заливкою, треба було простежити, щоби не підгорів.
Аромат ванільно-повітряного тіста і ягід, що м’якнуть в ніжній заливці, спливають соком, заповнив кухню. Саймон доїдав сметану, що залишилася, і жмурився від задоволення.
З хвилини на хвилину приїдуть близькі друзі, щоб подивитися на мою дебютну, правда, ще незакінчену картину.
За місяць, як і обіцяв, він приїхав за речами.
– Мабуть, готується до зустрічі: свічки, червоне, відкрита сукня, – подумки посміхався він.
У квартирі було тихо, а в передпокої стояли сумки з одягом. Ні свічок, ні червоного. Пахло яблуком і трохи травою: змінила духи, констатував він.
У кухні все змінилося: нові меблі, затишно та зручно. У смаку їй не відмовиш.
– Вихідний день, де її носить, – він здивувався.
А вона їхала за місто, у гості. На задньому сидінні машини лежали дві її перші роботи із задуманої серії про життя рудого кота: “Кіт у селі” та “Кіт у ромашках”.
Писала для душі, для себе, але друзі (сімейна пара) закохалися у ці милі картини, та запропонували їх купити для свого заміського будинку.
У планах було “Знайомство з чарівною висловухою британкою”, “Романтичне побачення на даху” та багато іншого.
Поруч з нею, на передньому сидінні, розташувався Саймон, великий гарний кіт. Руда шовковиста шерсть блищала на сонці.
Він з цікавістю дивився у вікно на дерева і будиночки, що пробігали повз, але іноді повертався і питав у мене поглядом: все добре?
– Все просто чудово! – Відповіла я. І обидва щасливо посміхалися….
Залишайте свої відгуки, стосовно прочитаного, в коментарях, якщо сподобалося, – підтримайте автора вподобайками!
