У початковій школі я вважав найнеприємнішою подією в житті – це момент коли доведеться цілуватися з дівчатами. Всі ж цілуються … Потім була середня школа. Гормони через край, ламається голос і статеве дозрівання.
Я був дуже прищавим підлітком. Бридко було дивитися у дзеркало. Прищі не сходили з моєї фізіоморди років до 20. До цього часу я вже був глибоко впевнений в тому, що мені ніколи не світить близкість з дівчиною. Та й хто б захотів тусити з прищавим тілом?
Я перепробував все: лосьйони, креми, у свій час навіть зеленкою намагався сушити шкіру. А в 21 рік прищі пропали, наче їх ніколи й не було.
Я почав просто дико комплексувати. Пропустив той період, коли дівчата і хлопці починають гуляти за ручку. Доглядав нерозумно і невміло. Лише сильніше переконувався, що ніколи не одружуся. Але серед своїх друзів я першим одружився.
Одного разу запросив сокурсницу попити кави. Я навіть не був упевнений, що вона мені відповість. Але вона відповіла. І відповіла ствердно. Після однієї кави була ще одна і ще … А через 5 місяців я якимось невідомим чином опинився в РАГСі.
Хтось може скаже, що даремно я так … Нібито, нагулятися людині треба. Може комусь і треба. А мені потрібна моя кохана. Та сама, в яку був закоханий з самого першого курсу, але боявся запросити на побачення. Спочатку боявся через прищі, потім через низьку самооцінки.
Якщо мою історію читають хлопці, то я хочу сказати вам наступне: “Пробуйте!”. Краще почути одну відмову, ніж все життя думати про те, що було б, якби ви тоді її запросили. Зробіть це!
