Мені 28 років і я самотня, незаміжня, дітей немає, живу з батьками. У мене було кілька довгих стосунків та кілька романів, але я так і не зустріла серед них того, за кого захотіла б заміж. А ті, хто мені справді подобався, навіть не звертали уваги.
До 25 я не панікувала, була дуже веселою, товариською, доброю, життєрадісною дівчиною. Працювала, навчалася, вела дуже активний спосіб життя, було багато друзів, спілкування. О 25 отримавши диплом і вийшовши з університету, мене ніби вдарили обухом по голові — «я незаміжня, хлопця навіть немає». І все почалася моя депресія. Мій настрій був поганим постійно.
Наступні 2 роки я справді намагалася бути веселою, спілкуватися з людьми, ходити кудись, працювати, посміхатися. Але нічого не клеїлося, адже вся моя поведінка, по суті, самообман. Бути веселою, і вдавати, що я весела і задоволена життям — різні речі. Я відчуваю себе неповноцінною, мені соромно, що я незаміжня, адже чому тут радіти? Як можна в таких обставинах бути веселою, щасливою, задоволеною?
Мені вже не хочеться будувати кар’єру, займатися спортом і взагалі всім, що раніше я так любила. Всі досягнення стали нічим, у порівнянні з цією проблемою. Просто тому, що у мене вже все це відійшло на 2-3-10 план, мені вже не кар’єра чи досягнення потрібні, а з малюками своїми няньчитися, сім’ю створбвати.
Також я постійно в пригніченому настрої. Я розумію, що в такому стані нікого не знайду, а настрою теж нема з чого змінюватися. Коло замкнулося.
І до психотерапевтів уже ходила, все без пуття. У підсумку, зараз просто сиджу цілими днями вдома, нікого не хочу бачити, не можу спілкуватися з людьми, не можу сміятися. Їм, працюю і сплю – це вся моя діяльність. Поки що не бачу виходу з цього глухого кута.
Я б вже і забила на свою самотність, і спробувала просто жити для себе, але на тлі цього стресу я збожеволіла. Читаю усіляку літературу, спілкуватися ні з ким не можу. Повний глухий кут. Може, знайдеться якась слушна порада, хоча мало вірю
— Ти впевнений, що це гарна ідея? — Олена поправила сережку, дивлячись на себе у…
Того вечора Анна провела чимало часу біля плити, обережно помішуючи киплячу солянку. Це була страва,…
Час наближався вже до обіду, коли Ілля нарешті зміг зателефонувати коханій дружині: - Яно, я…
- Може, посидимо у кафе? Пінного замовимо, поговоримо? - Запитав Микола наприкінці робочого дня. -…
- Алло, Віро, привіт. Розмова є, термінова! Телефоном не можу сказати, чоловік може зайти будь-якої…
Пізня осінь. Вітер б’є по плечах, ганяючи опале листя між надгробками. Небо низьке, сіре, ніби…