До приходу слідчого я вже мало не булькала від злості як чайник. Прийшов слідчий, молодий симпатичний чоловік. Знову мене почав питати про куртку. Я кажу: поки вас чекали, мені вже пояснили, що нічого ви не знайдете, немає сенсу питати. Він відразу розлютився, мені у відповідь сказав, типу бабусю стару шкода, коли у неї гаманець витягнуть з пенсією, а тебе, молоду, що шкодувати

Часто в кіно буває так, що головні герої перед тим як покохати одне одного починають сваритися, сперечатися, лаятися. Той же “Службовий роман” згадайте. Я раніше думала, що це все для цікавого сюжету. Поки зі мною не трапилася одна історія.

Мені було 16. Справа була на дискотеці. Пішли ми з подружками потанцювати, повеселитися. Роздяглися, куртки покидали на дивані в танцювальному залі.

Приблизно через годину підходжу – немає моєї куртки. Ми пошукали всюди, але видно хтось виніс вже. Засмучені, поїхали додому.

Вранці мама потягла мене в міліцію (тоді ще була міліція). До цього я бачила міліцейське життя тільки в кіно. А тут довелося зіткнутися ніс до носа. Вони розпитували мене і все дивувалися, як можна було покидати речі!

Один товстий, старий міліціонер каже: це все одно, що я прийду на танці з портфелем, кину його і піду танцювати. Боже. Отже по колу осіб п’ять мене опитували. Чекали слідчого. Я потихеньку закипала.

До приходу слідчого я вже мало не булькала від злості як чайник.
Прийшов слідчий, молодий симпатичний чоловік. Знову мене почав питати про куртку. Я кажу: поки вас чекали, мені вже пояснили, що нічого ви не знайдете, немає сенсу питати.
Він відразу розлютився, мені у відповідь сказав, типу бабусю стару шкода, коли у неї гаманець витягнуть з пенсією, а тебе, молоду, що шкодувати. І слово за слово, ми зчепилися з ним.

Мама моя в шоці була, що я так розмовляю. І ось відчуваю, хороший він, подобається мені, а зупинитися не можу, продовжую лаятися з ним, несе мене. Дивлюся, він вже тремтить, трясе його від злості на дуру малолітню. Відчуваю, що теж подобаюся йому. Подобаюся і злю його.

Потім мама вийшла, ми заспокоїлися. Я попросила вибачення. Сказала, що не хотіла його образити, просто мене накрутили його колеги. Він заспокоївся і вже не злився на мене. Пояснив, що знайти “крадія” непросто, якщо тільки випадково розкриють притон.
Розлучилися ми добре. Може бути між нами і могло щось бути, але життя, на жаль, не кіно.

Куртку мою не знайшли, слідчого більше я ніколи не бачила.
Але згадую цей випадок з теплотою, виявляється і в житті буває, як в кіно.