– Добре придумала! Як там? Дзеркалочка? Трохи більше почала отримувати – і вже пані? – Самій готувати не можна? – Репетував співмешканець

Чоловік Юлі при розлученні твердо стояв на своєму: половина квартири повинна дістатися йому, адже вона куплена в шлюбі.

– Зверніть увагу, мене влаштує будь-який варіант, – говорив він юристам. – Вона може продати квартиру і віддати мені гроші, може не продавати і просто віддати мені гроші, може сама піти з квартири.

–  Я вибачаюсь, – уточнив літній юрист. – А донька з вами проживатиме?

– З якого це дива? Доньку повинна мати виховувати!

– Але ж ви розумієте, що трикімнатна квартира ніяк не обмінюється на однокімнатну і двокімнатну. Тільки дві однокімнатні. Виходить, ви будете в однокімнатній жити – і ваша дружина з донькою – теж?

–  А що тут такого? Я ще й два роки аліменти платити повинен, хоча сім’ю розвалила дружина! Виходить, і квартира їй, і гроші їй – чи не занадто шикарно?

– І взагалі. Нехай скаже дякую, що я на встановлення батьківства не подав. Може, це взагалі не моя дочка! – юрист гикнув і ввічливо повідомив, що вести цю справу він відмовляється.

Проблем не було – спритна білявка років сорока охоче взялася представляти інтереси чоловіка Юлі.

– Справа виграшна, – сказала вона, й запросила чималенький гонорар.

Та ну і нехай! Юлька все одно програє, з неї і можна буде вимагати всі витрати. І на юриста теж.

На жаль. Суд став на бік дружини, і білявка виявилася безсилою: квартира, хоч і куплена Юлею у шлюбі, фактично купувалась за кошти двох її квартир, які вона отримала у спадок.

Можна було б щось вимагати “за ремонт”, але тут уперлася Юля, сказавши, що тоді вони ділитимуть машину, за яку щойно виплачено кредит. Довелося упокоритися – машина була дуже потрібна.

Втім, вдалося мінімізувати аліменти, і це був безперечний плюс – образа на колишню дружину палила просто нестерпно. Ну, треба ж! Вісімнадцять років разом – і отак зруйнувати родину. На рівному місці практично.

– Юльці не вистачило жіночої мудрості, – пояснював він знайомим, кокетливо замовчуючи про те, що “мудрості” не вистачило у Юлі на те, щоб “не помітити” погану хворобу, яка передавалася виключно певним чином.

…Тільки більше року Юля страждала і переживала, а потім випадково познайомилася з Олегом – симпатичним чоловіком, її ровесником.

Олег розлучений, дітей у нього не було. Натомість була престижна посада – завідувач терапевтичного відділення у дитячій лікарні.

Якось так вийшло, що, зустрічалися вони не довго, й вирішили жити разом. У Юлі. Це було раціонально: від квартири чоловіка добиратися до його роботи було трохи більше години, хоч на метро, ​​хоч на машині.

А Юля жила зовсім поряд із лікарнею – три зупинки на автобусі. Та й смикати Ніку, доньку юлі, не хотілося, –  одинадцятий клас, іспити. Нехай уже спокійно доучиться, а там буде видно. Та й як жити в однокімнатній Олега втрьох? Правильно, – ніяк!

На щастя, у Олега з Нікою склалися цілком нормальні стосунки. Дівчинка не бунтувала проти особистого життя матері, була чемна з Олегом і навіть не вважала подвигом розігріти йому їжу, коли він приходив після чергування, а мама була на роботі.

Олег, у свою чергу, не намагався Ніку виховувати, тримався трохи відсторонено, але, у разі потреби, був готовий допомогти.

Наприклад, у сильний дощ підвіз дівчинку машиною до школи, де проходила олімпіада з хімії. Словом, особливої ​​дружби між Нікою та Олегом не було, але й ворожнечі не спостерігалося, – це було найголовніше.

Буквально у перші дні спільного життя Олег озвучив свої умови: він, безумовно, вносить кошти до спільного бюджету та робить “чоловічу” роботу у квартирі.

Але. Жодних “помий посуд” або “приготуй сьогодні вечерю”. Юля повинна розуміти, що для Олега ця квартира – чужа. Він тут гість. Це й так сильний стрес: переїзд, новий район, інше планування…

Він багато працює, сильно втомлюється і повинен нормально відпочивати: занадто велика ціна помилки в його випадку. Ну і плюс чужа дитина.

Це також непросто. Адже, як не крути, фінансово він також братиме участь у її утриманні. Він же не може сказати – Ніко, не їж це яблуко, це тільки нам з мамою. Загалом…

Юля знизала плечима і не стала сперечатися. А навіщо? За довгі роки у першому шлюбі вона і так майже все робила сама, а тепер хоч Ніка майже доросла.

Ну і в чомусь Олега можна зрозуміти: працює він і справді, багато. І втомлюється. І примушувати його після роботи борщ варити?

Ні, насправді Юля і сама борщ варила рідко. Кому? І коли? Вони з Олегом обідали на роботі, Ніка – у школі. От і виходило, що готувати треба тільки вечерю: снідалі все бутербродами та сирками.

Прибирання? Теж не так вже й складно, особливо, коли немає маленьких дітей, ніхто не смітить і не розкидає одяг.

Так і вирішили. І всіх усе, в принципі, влаштовувало понад рік. Ніка, закінчивши школу, вступила в інститут та поїхала в інше місто – домашніх справ стало ще менше.

А потім майже одночасно, з різницею в один місяць, сталося дві події.

Юлю підвищили на посаді, а Олег переїхав у приватну клініку: грошей більше, а робота лише в офісну зміну. І Юля зрозуміла, що тепер у неї набагато менше вільного часу. Та й сил. Виявилося, що бути начальником – це дуже непросто.

– Слухай, – сказала вона Олегу якось увечері. – Я пам’ятаю, про що ми домовлялися. Мене все влаштовувало. Але тепер, як ти бачиш, ситуація змінилася.

–  Ні, – не дослухавши, заперечив Олег, який відразу зрозумів, до чого вона хилить. – Я, як і раніше, живу у твоїй квартирі. І це, як і раніше, для мене некомфортно. Це стрес.

– Ось, – кивнула Юля. – Тому я пропоную такий варіант. Ніка буде вчитися довго, п’ять років. Давай зробимо так: переїдемо до тебе, а цю квартиру здаватимемо.

– Як двокімнатну – щоб кімнату Ніки не чіпати. Це, в будь-якому випадку, буде більше грошей. І це тільки перший плюс. Другий – у тебе більше не буде стресу і ти…

– І я повинен сам все робити, тому що стрес буде у тебе? – Схопився зі стільця Олег. – Добре придумала! Як там? Дзеркалочка? Трохи більше почала отримувати – і вже пані?   – Самій готувати не можна?

–  Але ж ти сам так робиш, – здивувалася Юля. – Квартира твоя, гроші твої. Логічно, що і я так зроблю.

– Знаєш, що? – Олег схрестив руки на грудях. – Я не хлопчик! Мною маніпулювати не вийде! Я все це наскрізь бачу! Якщо ми живемо в мене, то розклад рівно той самий.

– І гроші за оренду своєї квартири ти віддаватимеш мені!

–  Це чому?

– Тому, що в мене буде стрес через те, що в моїй квартирі житиме чужа людина! Ти створиш мені незручності і, звичайно, повинна їх компенсувати – домашніми справами і грошима.

– Пробач, Олегу, але ці умови мені не підходять, – зітхнула Юля, а червоний від злості Олег рубонув повітря рукою і вискочив із квартири. Мабуть, щоб вона подумала.

Юля подумала й зрозуміла, що сказала Олегу правду – умови їй не підходили. Чи… не підходив сам Олег? У будь-якому випадку, настав час щось змінювати. Найближчим часом…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові, цікаві публікації!