Про свого брата, який з’явився у батька на боці, Наталка дізналася, коли нотаріус зачитував заповіт. Так, основна частка належить Наталці, але дача – якомусь Пономарьову Віктору.
Добре, що мама не дожила до цього моменту, вона прокляла б батька, хоч і гаряче його любила. Бідолашна мама, вона навіть не здогадувалася, що її чоловік був зрадником.
Попри те, що цього Віктора на оголошенні заповіту не було, Наташа вирішила його розшукати, і це було нескладно.
Все одно він рано чи пізно дізнається, але треба було припинити його спроби заволодіти дачею.
– Та хто він такий? Він може тієї дачі у вічі не бачив, а ще претендує на неї!
Чесно кажучи, і сама Наташа з мамою рідко бували на цій дачі, а батько любив на пенсії там бувати, причому дуже часто.
Добротний будиночок, яблуневий сад, город, пес Барбос у будці, якого доглядали сусіди, якщо батько не міг приїхати.
Наталя приїхала на адресу Віктора, подзвонила у двері. Відкрив бородатий чоловік років сорока, може, трохи менше, через бороду незрозуміло.
– Ви Віктором будете? – сухо спитала вона.
Чоловік кивнув, запропонував увійти та посміхнувся:
– А ви Наталка, правильно?
– Звідки ви мене знаєте?
– Папа фотографії показував – ваші та вашої родини.
Наталю навіть нервово пересмикнуло – якийсь пройдисвіт називає її батька татом.
– Та звідки ви взялися? Я навіть вас не знаю! Ви його позашлюбний син? Але вас навіть на похованні не було, синочку!
– Я був. Ви мене не бачили, я віддалік стояв. І гроші передав через тітку Зіну.
– Ви знали сестру батька? І вона вас знала?
Віктор кивнув головою.
– Ну треба ж, скільки довкола зрадників. І про дачу ви знаєте?
– Що він мені її у спадок залишив? Так, мені тато казав, що він склав заповіт і я буду спадкоємцем дачі.
– Так ось знай, братику, нічого в тебе не вийде! Я судитимуся.
Наталка пішла і відразу ж попрямувала до тітки Зіни. Хотілося поговорити з нею особисто, а не телефоном.
– Тітко Зіно, ви все знали, а нам не сказали?
– Батько просив не говорити, а я ж його сестра, – зітхнула тітка Зіна. – Даремно ти так, варто було б подружитися зі своїм братом, він хороший хлопчик і ні в чому не винен, що на світ з’явився.
– Ну що вдієш – життя таке, тато полюбив на боці й вашу родину втратити боявся. Але як покарання, бумеранг – і на родині Віктора цей гріх відбився – він майже всіх втратив.
– Ой, я навіть не сумніваюся, яке коріння, таке й насіння! Вигляд має якийсь неохайний, вдома бардак. Як із таким жити?
– Він удома працює, комп’ютери робить, от і здається, що бардак.
– Ще й ледар: на роботу не треба рано вставати, краще до хати все притягнуть, добрий братик! Ну тітко, такого я від тебе не чекала!
Наступного дня Наташа поїхала на дачу – поміняти замок, зять Саша привіз її машиною, ось він замок і міняв. У цей час з’явився Віктор із пакетом у руці, та з дівчинкою років дванадцяти.
– О, ще не встигли вступити в спадок, а вже тут як тут! – обурилася Наталка. – Я вас попередила – я позиватися буду! Саша, не пускай їх у будинок!
Але Віктор із дівчинкою попрямували не до будинку, а до будки з Барбосом. Віктор дістав із сумки якісь рештки їжі й почав його годувати.
Барбос радісно зустрів візитерів – скиглив, стрибав і радісно виляв хвостом. Отже, цей братик часто тут бував.
Якісь жалюгідні вони – що дівчинка, що Віктор, навіть незрозуміло чому. Вони ніби не зважали на Наташу.
– Врахуйте, я позиватися буду, – якимось невпевненим голосом повторила Наталка.
– А навіщо позиватися? – тихо спитав Віктор. – Я не люблю ворогів наживати, нехай дача буде вашою.
– Тільки дозвольте нам Барбоса забрати, бо утратно весь час їздити, та й часу мало.
– Так, тату, заберімо собаку, – попросила дівчинка. – Будемо втрьох жити, все ж веселіше.
Наталка дозволила забрати Барбоса, і батько з дочкою пішли. Тільки відразу виникло запитання: чому втрьох? Чому відмовилися від спадщини? Відповіді могла дати лише тітка Зіна.
– Ех, Наталю, доля його покарала, і незрозуміло за що. За те, що його мамка завела роман з одруженим чоловіком? Що кохала його?
– Ну так для дітей це не гріх, що вони незаконнонародженими з’являються. А він добрий хлопчик, з дитинства був слухняним і спокійним.
– Мати його – сирота, жила у маленькій квартирці, працювала буфетницею. Вітя відучився, одружився, дочка з’явилася, продали квартиру, почали будувати будинок у селищі.
– Довго будувалися, в міру накопичення коштів. Твій батько їм не міг особливо допомагати, твоя мати ж фінанси контролювала, та й Вітя казав – я ж дорослий чоловік, навіщо мені від батька гроші брати?
– Щоб довести будинок до пристойного стану, Вітя почав їздити на заробітки. І ось чотири роки тому приїхав на згарище – мати з дружиною на тому світі, доньку Катю врятували, бо вона спала у дальній кімнаті.
– Тоді ще Вітю схопив удар, він у лікарні лежав із серцем, зараз постійно на пігулках. Ось тому і вдома працює, з донькою завжди поряд. Попелище він продав, купив собі однокімнатну квартиру, отак і живуть.
Наталка згадала квартиру Віктора. Так, всякі електронні деталі, гвинтики, шурупи створювали у квартирі бардак, але бруду там не було.
Якось до болю в серці стало шкода Вітю з донькою. Та як вона могла взагалі заїкатися про суд? У сім’ї у неї благодать, вони з чоловіком забезпечені, дочка з онуками теж, у всіх є квартири, машини, а кому потрібна була ця дача?
Ніхто з городом копатися не хоче, у відпустку – до моря, ну навіщо їй позиватися за дачу? Щоб вона гнила та розвалювалася?
Ну, припустимо, можна відсудити та продати, але це просто з принципу – щоб зробити боляче ні в чому невинній людині, рідному братові, який й так пережив багато горя. І лише заради цього? Та совість же замучить!
– Привіт, Вітю, – Наташа знову з’явилася на порозі квартири Віктора. – Я ключі тобі від дачі привезла. Пробач мені, якесь марення було, ніби стан афекту. Все так несподівано сталося.
– Та нічого, я розумію, проходь, – Віктор усміхнувся в бороду. – Дружитимемо.
Пили чай, багато про що розмовляли, поруч крутився веселий Барбос. Віктор і справді виявився дуже доброю і хорошою людиною, а Катя – дуже ласкава дівчинка, слухняна.
Незабаром Барбос повернувся на своє місце – до будки, а на дачі господарював Віктор. Він вирощує овочі та привозить їх сестрі, з якою склалися дуже теплі стосунки. Вони тепер один в одного єдині – кревно рідні, крім нащадків і тітки Зіни.
Як ви вважаєте, сестра слушно вчинила, що почала спілкуватися зі зведеним братом? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
