Олександра повернулася з роботи та зібралася готувати вечерю. Несподівано пролунав дзвінок у двері, на порозі стояла свекруха.
– Проходьте, Ганно Іванівно. У вас щось сталося?
– Чому сталося? Все гаразд.
– Зазвичай Андрій мені заздалегідь каже.
– А він не знає. Я зачекаю його, але спочатку мені треба поговорити з тобою.
– Якщо ви знову про дітей, то з цим доведеться почекати.
– Ні, цього разу йтиметься про інше. Це добре, що у вас поки що немає дітей.
– Ось як? І чого б це?
– Свій кредит Андрій виплатив. Я знаю, що минулого місяця він вніс останній платіж.
– Він вам сказав?
– Ні, я сама знаю, кредит ми брали разом, а пам’ять у мене хороша. Погано, що ти не допомагала йому з цим.
– А мусила?
– Ти ж дружина!
– Дружина, яка вийшла заміж і не знала, що в нього кредит. Про це кажуть заздалегідь. Через цей кредит народ ження дітей довелося відкласти, його гроші йшли невідомо на що.
– Весілля у нас було скромне, тому цей кредит був витрачений не на нього. Вибачила його. А щодо підтримки, то він же жив, їв на мою зарплату!
– А залицяння перед весіллям, квіти, кіно, кафе, цукерки? Думаєш це дешево?
– Ганно Іванівно, один раз у кіно, прогулянки містом безплатно, три троянди на жіноче свято. Ах, так, я забула коробку цукерок по акції, на яку в нього не вистачило грошей. Карта була заблокована. Ми стояли на касі, була черга, і довелося платити мені.
‐ Порахувала все!
– Приблизно півтори тисячі, чи двісті тисяч кредиту? Різниця велика!
– Я не про те прийшла говорити.
У передпокої пролунав галас, прийшов Андрій.
– Ну ось. Молодь пішла, перебиває, не дає дорослим і слова сказати. Дочекалася чоловіка, а ми з тобою ще й не поговорили.
– Значить, поговоримо всі разом.
– Мамо? – Я, не чекав?
– Привітати прийшла із закінченням кредиту.
– Дякую. Ти пам’ятаєш?
– Звісно!
– Ти знов щось задумала?
– Не задумала, а продумала. У тебе ж є квартира.
– Мамо, ця квартира Олександри. У нас у планах купівля спільної квартири. Отоді у мене і буде своє житло.
– Вам поки що й однієї кімнати вистачить, а ось твоя сестра все ще наймає із двома дітьми. Їм треба допомогти із початковим внеском.
– Мамо, ти помиляєшся, у нас немає грошей, але якби вони й були, то ми витратили б їх на свою квартиру.
– У вас поки що є, а гроші ви маєте взяти в кредит. Ти все платив у строк, кредитна історія у тебе хороша, тобі схвалять хорошу позику. А якщо буде мало, то Олександра візьме ще один.
– Як цікаво! А хто платитиме? Сестра? Вони й з іпотекою навряд чи впораються. Вона у декреті. А якщо ще нам і віддавати, то треба працювати двадцять чотири на сім.
– Питання хороше. Свої кредити ви самі платитимете. Родині треба допомагати, у вас є квартира.
– Ні, я в цьому не беру участі! – голосно сказала Саша. – Я не братиму кредитів, а якщо ваш син погодиться, то… то йому доведеться переїхати до вас.
– Я залишаюся! Кредитів не буде! – відповів Андрій.
– Я все продумала!
– Мамо, ти нас не зрозуміла? Я виплатив кредит за твої борги, більше цього не буде! А борги утворилися в тебе через допомогу твоїй улюбленій дочці!
– То їй на хліб три тисячі не вистачає, то на памперси п’ять. Це очікувано, бо на морі так дорого! Так? А ще їй потрібне посвідчення водія. Тільки машини немає! Навіщо?
– Але ж ти не хотів просто так допомагати їй, от і довелося мені в борги залазити. Значить, доведеться зробити це ще один раз.
– Чудово! Тільки ми платити за це не будемо, хай хоч бандити квартиру твою забирають, я більше пальцем не ворухну.
– Дочці допомагаєш, ось нехай вона тебе потім і витягує! Тепер у мене своя сім’я. Ти й так мене підставила перед самим весіллям.
– Це було зроблено спеціально, твоя дружина повинна знати, що ти завжди допомагатимеш сім’ї!
– Звичайно буду, сім’я завжди на першому місці…
– От і добре!
– Сім’я у мене зараз поки що невелика, я і Саша.
– А ще я і твоя сестра! – Не здавалася мама.
Олександра вже мовчки спостерігала та слухала. Що ще вигадає свекруха для забезпечення комфорту своєї улюбленої доньки?
За свій кредит, який було взято до весілля, Андрій дуже переживав. Мати тоді обіцяла платити сама, але, як з’ясувалося, тільки обіцяла. Зараз вона прямо каже, що платити доведеться Андрію і навіть Олександрі.
– І не соромно вам? Живете у квартирі, працюєте, дітей немає, а сестра з двома дітьми…
– Мамо, ти повторюєшся! Ми все це вже чули! У неї є чоловік!
– Що він може? І взагалі, якщо ми допоможемо, то квартира належатиме тільки їй, ділити не доведеться.
– А іпотеку хто платитиме? Хто її оформлятиме? Кому її дадуть? Закінчуємо цю розмову і більше до неї не повертаємось. Грошей не буде ні на що!
– Давайте вечеряти, все вже готове, – сказала Саша.
– Вечеряти? Апетиту немає, усе зіпсували! Я йду!
– Мамо, а чай. У нас тістечка та варення.
– У вас тістечка, а у твоєї сестри…
– Все! Я знаю все.
– Не проводжай, сама впораюсь.
Ганна Іванівна пішла.
– Тепер думатимемо тільки про нас. Що на вечерю?
– Курячі відбивні з рисом та салат. Сподіваюся, твоя мама більше нічого не придумає.
– Хотілося б у це вірити, але вона завжди боготворила сестру. Отримала четвірку – вчителі винні. Не пройшла на бюджет, знову ж таки вони – погано вчили.
– Робота знайшлася, але грошей мало – начальник поганий. Квартири немає – ми винні. А сестричка моя завжди жертва обставин. Гарна, розумна, але їй не щастить, бо довкола погані люди!
– Тепер у це коло поганих людей потрапили й ми.
– Точно. Я вважаю, радше бути поганими, ніж зручними!
А ви що думаєте з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
