Три роки живу з чоловіком, стосунки у нас відмінні. Я переїхала до нього з Києва, де у мене була стабільне життя, хороша робота і дорослі діти, що живуть своїм влаштованим життям, в місті де тепле море.
Він далекобійник, періодично без роботи, а я живу тут перший рік, не працюю, так як за будинком і городом потрібно доглядати, і роботи по господарству багато, і так ледве все встигаю.
Чоловік вдома буває раз на місяць, так що спілкуюся я переважно з його татом (чудовий дід, поки не починає політичні просторікування) і дочкою чоловіка.
Ось вона-то і є для мене найсильнішим подразником. Вона працює, але отримує вкрай мало. На цю зарплату у неї завжди свої плани, за ЖКГ платить дідусь, продукти купую я і частково дідусь, готую я.
Крім того, його дочка не робить по дому нічого, якщо попросити, то робить так, що просити більше не хочеться, але в холодильник і каструлі лізе без докорів сумління і з’їдає не все підряд, а те, що смачніше (важить 110 кг).
Натяки на те, що ми з чоловіком теж хочемо економити його нестабільну зарплату, не чує жодного разу.
Як, не образивши і остаточно з нею не посварившись, дохідливо пояснити, що дорослій жінці 26 років пора б злізти з чужої шиї? На неї мені наплювати, в принципі, нехай зі своїм життям робить що хоче, але сваритися через неї з чоловіком в мої плани не входить.
