Ось як до нього ставитися? Ледар, він і є ледар. Ну де таке бачено, що мужик у 40 із хвостиком років вареники ліпить, поки дружина по трьох роботах скаче?
Я вже Інні своїй дочці сказала, що коли вона зовсім зляже, то її чоловік радісно піде в нове життя, на дітей не подивиться, просто знайде нову зручну шию.
Так вона зітхає: “Ну ось такий він у мене, не підприємливий”. Про яку підприємливість йдеться, якщо моя дочка вже на пігулках сидить, у неї хронічна перевтома, серце стало колотити та нерви.
Інна у мене ніколи богатирським здоров’ям не вирізнялася. А у зятя зарплата… соромно вголос сказати. Зате вдома він о 18:15, фартух одягає, за приготування приймається, тьху.
Син мій старший із ним зовсім спілкуватися перестав, каже, що це не мужик. І я так вважаю. Дружина хвора на роботу їде, щоб після однієї роботи їхати на другу, а у вихідні ще й з дому підробляє, а він чудовий чоловік та батько?
Інні, моїй молодшій дочці 42 роки. У неї давно є сім’я: чоловік Петро, син 13 років і дочка, якій 9. Шість років тому подружжя продали свою однокімнатну квартиру, взяли в іпотеку трикімнатну.
Петру 45 років, він ровесник старшого брата Інни, мого сина. У той момент, коли купували квартиру більшу, з урахуванням двох різностатевих дітей, Інна тільки-но вийшла з декретної відпустки, а Петро працював на дуже хорошому місці, куди його свого часу влаштували батьки.
І зарплатню хорошу отримував, і підприємницьким був, у доньки тоді робота була непильна та отримувала вона відверто мало. Так, зятю до роботи добиратися було незручно, кілька пересадок, але всі якось їздять.
Петро трохи поїздив, потім почав скаржитися, що величезний шмат життя він проводить у дорозі, що втомився кататися, в один кінець близько 2-х годин виходить.
То продує його в електричці, то він там вірус зловить, загалом стало зрозуміло: готує ґрунт, щоб роботу поміняти. Та ніхто не проти, міняй. Але знайди адекватне місце спочатку.
Петро ж просто написав заяву, відпрацював дні та звільнився, вирішив, що працевлаштуватися зможе ближче до будинку. Але не вийшло. Потикався, та й пішов після майже пів року сидіння вдома вже туди, куди брали.
– Це тимчасово, – запевняв Петро. — Просто бачиш, що діється в країні. Тепер трохи тут посиджу і знайду щось біль грошове. Це пощастило, що я взагалі зміг влаштуватися.
Інна зітхнула і почала терпіти. Зарплата у чоловіка була крихітна, натомість дістатися до роботи чоловік міг за 8 хвилин. І йому це несподівано сподобалося. Приходив тепер раніше за дружину, перевіряв у дітей уроки або йшов дорогою в магазин, готував вечерю, завантажував або розвантажував пральку.
Вже давно з’явилися нові робочі місця, а Петрик сидів на тому ж місці, коли дружина питала, мовляв, коли він вирішить проблему з роботою, відповідав:
– Ну я ж працюю, де зараз краще знайдеш щось? Добре, хоч така робота є. І потім, я взяв на себе левову частку домашніх справ, я ж розумію, що треба якось тобі допомагати. Ні, зараз не час кудись рипатися. Я одного разу вже зробив необдуманий вчинок.
Вареники ліпить, це просто чудово, постіль прасувати… Ідеальний чоловік. Тільки ось ці вареники треба з чогось ліпити, треба платити іпотеку, годувати та одягати дітей. Інна моя чудово з домашнім господарством справлялася б, якби чоловік гроші в сім’ю приносив.
Пробувала я це й доньці говорити, що це не діло, але вона тільки засмучувалася і руки розводила:
– А Що я зроблю? Ну ось такий він, добре хоч, що це робить. І потім, мамо, двоє дітей у нас. Натисну сильніше – розлучимося, діти без батька, квартиру ділити. Це краще буде чи що?
Петро ходив на батьківські збори дітей, встигав під час роботи зустріти їх зі школи, нагодувати, розвезти гуртками, відпрошувався до поліклініки з ними. Словом, жив життям типової “домогосподарки”, яка працює виключно для тонусу та вигулу суконь.
А Інна… знайшла другу роботу, а потім і третю. Так, сім’я живе так, як їй зручно, але дуже різко почала впадати мені в очі зовнішність доньки. Інна явно постаріла і посіріла за останні три роки.
Спить по 5-6 годин, вдома майже не буває, у вихідні від комп’ютера не відривається. Та вона просто падає від утоми. Це нормально? Дружина себе гробить, гроші заробляє, а зять… зять у фартуху біля плити. І завжди від нього чую: “Добре хоч така робота є, я ж домашні справи на себе взяв”. Тьху, баба!
Брат Інни вже пропонував Петру варіант працевлаштування, так, там треба орати, звідти не відпросишся, зате гроші там платять нормальні. Зять відмовився навіть не обговоривши це питання із дружиною, просто сказав, що ні, тоді він не встигне багато з того, що робить зараз і його Інні буде дуже важко.
– Та яке тяжко, – обурювався потім мій син. — Тоді він гроші приноситиме, Інна зможе дві свої роботи покинути та чудово з усім сама справлятиметься. Йому просто сподобалося, він ледар і баба в штанях, а Інка просто дурна.
Нещодавно моя Інна потрапила до лікарні, трапився напад аритмії. У неї й в дитинстві були проблеми з серцем, але думали, що вона їх переросла. Вердикт лікарів: пролікуватися ґрунтовно, в умовах стаціонару, а потім знизити навантаження та загальний темп життя, не можна працювати на знос.
Чоловік носив Інні домашню їжу двічі на день, відвідував, шкодував, кивав головою, що треба більше відпочивати. Три дні.
Більше Інна у стаціонарі не залишилася, отримала призначення і вийшла на роботу, бо на другому місці вона працевлаштована не офіційно, можуть погнати, а на що тоді жити?
Чоловік головою хитає, але продовжує вести життя зручне для нього під маркою того, що максимально розвантажив дружину від побуту.
– І якщо розлучуся, а на що жити? – Відповідає Інна матері. – Які з Петі аліменти? Менше я тоді не працюватиму. Та ще з житлом треба буде щось вигадувати. Ось виплатимо іпотеку через 6 років, тоді стане легше.
– Ти спочатку проживи ці шість років! Ну, не знаю, Інно, про себе думати треба. Постав питання руба своєму ледарю: або заробляє, або не їсть, або взагалі лісом йде. Не можна так, він на тобі їде, а ти терпиш і себе гробиш.
– А де вихід? Був чоловік нормальний, але розслабився і назад вже не збирається, — приречено зітхає Інна.
