У нас із чоловіком одна дитина – дочка, яка з’явилася на світ дуже важко. Тому другої дитини я не хотіла, та й робота у нас була нестабільна – були сумніви щодо доходів. Тому вирішили зупинитися на досягнутому, та дати дочці все.
Купували найкращі речі та харчі, дали відмінну освіту, купили квартиру у престижному спальному районі міста (ми живемо в обласному центрі). Але у вихованні нашої дівчинки ми десь помилилися. Тож, замість вдячності отримали те, що отримали…
Вона завжди була талановитою дівчинкою. Ми віддавали її у найкращі гуртки у місті. У дитинстві Юля брала участь у спортивних змаганнях, пісенних та танцювальних конкурсах. Не завжди отримувала перші місця, але часто отримувала призи, симпатії глядачів. Та й вчителям у школі подобалася, хоч і не була відмінницею. Просто приваблива мала, з гарним характером.
Коли закінчила школу, почала замислюватися про здобуття вищої освіти. Я хотіла, щоб вона вступила до коледжу, бо проходила на бюджетну основу. Але вона сказала, що це не престижно, і дорікнула нам із чоловіком у тому, що шкодуємо гроші їй на освіту. Я проковтнула образу, і дозволила їй робити все, що вона забажає, аби була щаслива.
У результаті, вступила на журналіста до обласного центру сусіднього регіону. Гуртожиток у виші не давали, тож довелося шукати житло. Від кімнати вона відмовилася – це не комфортно. Тож нам із чоловіком довелося брати гроші з накопичень, щоб орендувати цілу квартиру (2 кімнати в центрі, щоб було близько до університету).
Дочка закінчила виш, та отримала диплом. Ми сказали, що на цьому все – хай шукає роботу, та заробляє на життя сама. Точніше, так сказав чоловік. Я досі потай допомагаю їй фінансами, але він проти. Чоловік вважає, що не можна балувати дитину, інакше виросте і сяде на шию. А батьки не вічні, що дочка робитиме, коли нас не стане?
Вона влаштувалася журналістом у солідну компанію. Але швидко звідти пішла через неадекватного (з її слів) начальника. Згодом нова компанія, потім ще одна. Я натякнула, що, можливо, справа не в інших людях, а в ній. Зрештою, не може скрізь все бути настільки погано! Але вона стояла на своєму, і говорила, що хоче знайти роботу своєї мрії, але не може.
Донька заробляла небагато, але я вважаю, що цього мало вистачати їй на життя. З одягом, взуттям та косметикою їй допомагала я. Ми з чоловіком вирішили пожити для себе, і поїздити світом. Але через пару місяців, з моменту працевлаштування, Юля почала дзвонити десь раз на два тижні, та просити вислати гроші у борг то 5 то 10 тис.грн.
Щоразу обіцяла повернути через місяць, але минув рік, а своїх грошей ми так і не побачили. Якщо бути відвертою, то на накопичені гроші ми з чоловіком мріяли відвідати Туреччину, але не робили цього, бо хотіли допомогти доньці.
Коли вона приїжджала додому, я завжди запитувала про її фінансовий стан, але про борг не нагадувала. Вона теж про нього не згадувала, я гадаю, що навмисно. Щоразу хвалилася своїми успіхами (іноді, на жаль, поразками), але про гроші – жодного слова. Я розумію, що ми батьки, і вимагати кошти назад ніяково. Але вона поводиться егоїстично, коли не цікавиться, як справи у нас із чоловіком, і чи потрібні нам гроші.
Якось дочка приїхала до нас на чергові довгі вихідні, і я заїкнулася, що ми з чоловіком плануємо відпочинок. Вона зраділа за нас. Потім я натякнула, що було б непогано зібрати борги з усіх родичів, та друзів. Вона вдала, що не зрозуміла мій натяк, і нічого не відповіла.
Тоді мені довелося запитати прямо, чи вона збирається повертати борг. Жодної зрозумілої відповіді я не отримала. Вона вигукнула, що гроші нам дорожчі за рідну дочку, потім зібрала речі й пішла. Протягом місяця не дзвонила, й не приїжджала, тобто ми ніяк не спілкувалися.
Потім начебто помирилися, і я вже боюся заводити розмову про гроші. Я розумію, що сума невелика, але нам із чоловіком вона зараз потрібна, ми на неї розраховували. Тим більше, що дочка брала гроші у борг, а не безоплатно. Якби вона попросила гроші просто так, питань не було б. Але ми з чоловіком розраховували, що це борг, який буде повернено. Без цієї умови, гроші я б не дала, тому що ми самі їх потребуємо.
Я розумію, що в нас розпещена й егоїстична дитина. Виправити ситуацію, коли вона виросла, проблематично. Але гроші мені справді потрібні, і я справді не знаю, як їх повернути найближчим часом. Можливо хто порадить?
