Коли двадцять років тому моя найкраща подруга запропонувала мені поїхати з нею на заробітки, я навіть і не могла подумати, наскільки ця робота може затягтися.
Тоді мені було 35 років, я відчувала себе молодою та енергійною, але грошей страшенно не вистачало. Напередодні я розлучилася з пиякою чоловіком, який ще й розпускав руки. Тож у нас із маленькою дочкою Катрусею, окрім нескінченних боргів, нічого не залишалося.
Добре хоч мама зголосилася допомогти. Вона жила за містом у старенькому, але доглянутому будинку. Вела господарство: кури, гуси та кілька кіз. Город давав додатковий дохід. Небагато, звичайно, але про свою онуку вона зуміла подбати, за що я їй дуже вдячна.
Переконавшись у тому, що двоє найрідніших для мене людей не пропадуть, я вирушила зі Златою в дорогу. Тоді їхати в невідомість, паралельно розмовляючи по телефону, було неможливо. Відеозв’язок був дуже дорогим і абсолютно неякісним, так що доводилося тільки гадати, як там мої рідні поживають.
Коли розпочалися трудові будні, було дуже важко. Хотілося абстрагуватися якось і не думати про маму і дочку. Але насправді це вдавалося погано.
Моя перша робота була досить монотонною. Нас із подругою поставили на миття посуду у великому ресторані. Звичайно, нам видавалися рукавички, хімія та був спеціальний шланг, який все відмивав на професійному рівні. Але стояти на ногах цілий день в одній позі – важко вже саме по собі.
За кілька тижнів мені вдалося перекинутися з мамою кількома фразами. У них все було добре, і я заспокоїлася. А коли мене перевели на кухню, я взагалі була майже щаслива.
Виявилося, що моїх знань із кулінарного технікуму вистачало для того, щоб сидіти та чистити овочі. Робота далеко не престижна, але це було набагато краще та легше за те, щоб мити нескінченні тарілки.
На цій роботі я провела понад п’ять років. Можете собі уявити? Але вона дала мені можливість зачепитися в тій країні, зняти квартиру і користуватися Інтернет-зв’язком, який на той момент не був і так розвинений, як зараз.
Це позбавило мене від багатьох сивих волосин. Адже я могла побачити свою дочку, маму і дізнатися, як у них взагалі справи.
Час минав, і все довкола змінювалося. Я змінила кілька робіт, навіть знайшла те, що мені було до вподоби. Почала висилати гроші додому, вважаючи, що відкладати їх за кордоном немає жодного резону.
Мама все ставила на рахунок у банку. Частину вони з донькою Катрусею витрачали на життя, а частина накопичувалася для покупки житла. Я хотіла великий будинок, щоб жити всім разом. Так жили сім’ї там, в іншій країні. І, якщо чесно, мене це зовсім підкорило.
Але не все було так гладко, і я стала помічати, що моя дочка дорослішає, а мама, навпаки, помалу старіє. Вони вже мали конфлікти поколінь, сварки та інше. Катерина не могла зрозуміти мою маму, яка була набагато старша. А мама дотримувалася своїх принципів та поглядів. Майбутній наречений викликав у неї побоювання та недовіру. В той час, як моя дочка була дуже серйозно налаштована.
Після весілля, на яке так і не змогла приїхати, ми вирішили купити будинок, що сподобався. Для повної суми грошей не вистачало, тож молодим потрібно було ще брати кредит. Втім, для мене це нічого не змінювало і я продовжувала працювати далеко від сім’ї.
Півтора тижні тому я в черговий раз розмовляла з мамою про всяку нісенітницю, і тут вона обмовилася про одну невелику «новину».
Моя дочка, її чоловік та мама жили в будинку, який вони купили за мої заощадження. Все було так, як я планувала.
Але, як виявилось, усіх деталей я не знала. Дочка та зять почали активно займатися ремонтом на другому поверсі. Купили меблі, поклеїли шпалери – все, як душі завгодно. А на першому поверсі, де жила мама, все досі було, як перед покупкою. Вона людина похилого віку, їй за 80. Сирості зовсім не переносить.
Ну ось вона й сказала, що, напевно, їй буде легше переїхати до свого старого будинку і не заважати молодим. Все одно у них своє життя, а мама їм буде лише тягарем. Уявіть собі моє здивування.
На кожному поверсі купленого мною будинку є своя ванна та туалет. По суті це дві квартири, одна над іншою. Бабуся точно нікому не заважає. Так чому б не зробити їй ремонт також, а не думати тільки про свою п’яту точку?
Наступного дня я зв’язалася зі своєю дочкою та зятем. Розібратися, у чому причина їхньої такої поведінки. Вони тільки знизували плечима, сказали, що самі захотіли зробити собі першими ремонт, адже вони точно знали, як усе облаштувати. А у бабусі й у мене, мабуть, свої смаки. Ось вони й чекали на мій приїзд.
Хоча ви розумієте, що свій другий поверх вони облаштували повністю за мій рахунок. Зять, на жаль, із нинішнього покоління, яке не звикло намагатися заробити зайву копійку.
З того часу я втратила спокій. Не можу ні спати, ні їсти. На роботі всі думки про маму. Годую свою синьйору, а думки тільки про маму. Як же вона житиме сама в старому будинку?
Тепер я хочу просто виїхати назад. У свій, куплений власними силами, будинок. Зробити ремонт на першому поверсі та жити зі своєю літньою мамою. А кредит нехай виплачують дочка із зятем.
Весь цей час вони ходять на роботу, щось роблять. У них мають бути якісь накопичення. Про дітей вони навіть не думають, тому зайві гроші у них тільки для особистих витрат. Настав час покласти цьому кінець.
Однієї розмови мені вистачило, щоб зрозуміти, на що я перетворила свою дочку. Яку турботу вона зможе дати мені, якщо, не дай Боже, трапиться щось погане? Адже зі своєю бабусею вона прожила більшу частину життя. І таке тепер до неї ставлення.
Я ніколи не думала, що до такого дійде, але з цієї миті я більше ні копійки їй не дам. Вона доросла заміжня жінка. Ось нехай і живе відповідно до цього статусу. А нам з мамою настав час відпочивати. Накопичених грошей із моєї заначки нам для цього вистачить, це я вам точно кажу.
