В мене зараз другий шлюб. Пів року тому в мене з’явилася третя дитина. Старша дочка у мене від першого чоловіка, а середня та молодша дитина від другого.
Різниця між дочкою та братами вийшла велика. Старша дочка в мене з’явилася рано. Мені тоді було дев’ятнадцять років. Вдруге одружитися вийшло тільки в тридцять один.
Цей рік для мене видався непростим. Виношування дитини, потім лікарня середній син піде у перший клас, а старша закінчує школу.
З дочкою поговорили про її подальшу освіту. У нас неподалік будинку є коледж. Я пропонувала дочці йти вчитися туди. Це був би чудовий варіант. Додому близько, а після занять дочка могла б допомагати мені з хлопчиками.
Тоді дочка не сказала мені “ні”. Я щиро думала, що ми все обговорили, і питання вирішене. Адже старша бачить, як мені важко впоратися з дітьми одній. Чоловік працює вахтами, його місяцями просто нема вдома. Допомоги за такої роботи практично ніякої.
За кілька тижнів до початку нового навчального року дочка зненацька поставила мене перед фактом, що вона збирається їхати вчитися. Вона вступила до обласного коледжу.
Донька просто скористалася тим, що я, виснажена маленькою дитиною та недосипанням, перестала її контролювати та вирішила втекти з дому!
Зрозуміло, що мені така ситуація була неприємна. Я зірвалася і накричала на дочку. Та у відповідь почала обзивати мене і говорити, що я позбавляю її життя, що вона хоче жити для себе, а не для братів.
Уявляєте? Стільки поколінь людей вважали нормальним, що старші діти допомагають з вихованням молодших, а ця вирішила, що я відбираю її життя! Ми посварилися і дочка пішла жити до бабусі. Причому не до моєї мами, а бабусі колишнього чоловіка.
Ось тут мені стало очевидно, звідки вітер дме! Звичайно, як тут могло обійтися без коханої колишньої свекрухи?! Як пізніше проговорилася дочка саме бабуся обіцяла допомогти їй з грошима, поки та не знайде якогось підробітку.
Я стільки сил вклала у дочку. Через її появу я навіть належну освіту здобути не змогла. Так із другого курсу й пішла. Досі живу зі статусом: “Незакінчена вища”. А замість подяки за все, що я для неї робила всі ці роки, я отримала відверту зраду.
До останнього я вірила, що дочка схаменеться і повернеться. Але, мабуть, бабуся там її сильно обробила. У вересні донька виїхала вчитися.
Вона зрідка пише мені повідомлення, які більше схожі на знущання. Скинула фотографію зі святкування першокурсників. Наче хоче позлити мене своїм щасливим обличчям.
Син пішов у перший клас. З ним треба займатися. Допомагати робити уроки. Та й просто треба до школи відводити вранці. Я думала, що в мене є людина, на яку я можу покластися у цьому питанні. Зараз же я з усім цим жахом залишилася віч-на-віч.
Якийсь час я намагалася гнати від себе емоції. Але днями знову розлютилася і написала дочці, що вона може більше додому не повертатися. Немає в неї більше дома. Якщо вона перестала вважати нас своєю сім’єю, то і я її намагатимусь з нашого життя викреслити.
Подивимося, як вона заспіває про свою свободу, коли їй самій буде потрібна допомога.
