Дочка вийшла заміж за лінивого злидня. Він зовсім не справляється з функціями глави сім’ї, а мені вже набридло затикати фінансові діри їхнього сімейства зі свого гаманця

Дочка вийшла заміж за лінивого злидня. Він зовсім не справляється з функціями глави сім’ї, а мені вже набридло затикати фінансові діри їхнього сімейства зі свого гаманця.

Я вкладалася в освіту дочки з ранніх років. Чуйно ловила її бажання, інтереси, завжди підтримувала її починання. Освіту вона теж вибирала собі сама. Я не намагалася їй вбити в голову свої плани, думки та ідеї, просто допомагала здійснити її мрії. Мені здавалося, що це є мета нормальних батьків.

Коли дочка була на третьому курсі, то я змогла купити їй квартиру. До закінчення університету там було зроблено ремонт, куплено необхідну побутову техніку, а на випускному донька отримала не лише диплом, а й ключі від квартири.

Все йшло добре. Вона влаштувалася працювати за фахом, їй дуже подобалося, часто мені дзвонила, заходила в гості, ділилася своїми успіхами. У неї очі горіли, так їй подобалося працювати.

Але все добре було лише рік. Потім вона зустріла свого Славка. Велике кохання, він переїхав до неї, і відразу ж почалися проблеми.

Славку не подобалося, що вона працює у чоловічому колективі, тому донька звільнилася з гарної роботи, пішла працювати в іншу компанію, де й спеціальність не її та і зарплата менша. Натомість працювала разом із мужиком своїм. Тільки його звільнили за два місяці. Хоча дочка стверджує, що він сам звільнився, бо його там не цінували, не підвищували на посаду, на яку він хотів.

Я була в жаху від ситуації. Донька неначе зійшла з розуму, бо на її шиї висить мужик, який живе у її квартирі, не працює, а їй ще і якісь умови ставить. І її все влаштовує.

Мої слова для неї взагалі нічого не означали, вона просто відмахувалась, а потім ще й заміж за цього свого ідіота вийшла. Кохання у неї велике до нього. Це кохання тепер сидить удома, вдає, що шукає роботу, а дочка заробляє гроші, пере, годує, прибирається, терпить його істерики.

Отримує вона мало, я вже казала, що на все їм не вистачає, а її чоловік не прагне працювати за копійки. Мені здається, що він просто не прагне працювати взагалі.

І дочка повадилася в мене просити грошей у борг. Але, звичайно ж, ніхто нічого не віддає, це просто озвучується, що у борг. І мене це вже дістало. Я б слова не сказала, якби дочка була з іпотекою, маленькою дитиною і чоловік один крутився б, потрібна була допомога. Із задоволенням допомогла б.

Але квартира у них є, донька, дякувати Богу, поки не має дітей, а її чоловік ніде не працює і тільки вдає, що шукає щось. Вже майже рік минув, можна було знайти щось постійне, підробітки з друзями в гаражі пару разів на місяць я за роботу не вважаю, бо доходу вони до ладу не приносять.

Я їй сто разів казала, що від цього чоловіка треба йти. Але щоразу одна й та сама відмовка.
– Ти не розумієш! Я кохаю його!

Ну, якщо кохаєш, тоді приймай істину, що хоч хліб із водою, аби милий з тобою. Збирайте і надалі борги по комуналці, ходи в чоботях, що розклеюються, забудь про мрію купити свою машину. Зате поряд із коханим, який тільки обурюватись і вміє. А я більше жодної копійки не дам.