Дочка витрачає аліменти на себе, бо знає, що я внучку не залишу голодною

Я не знаю, коли моя дочка так змінилася. Начебто і виховували її нормально, і поводилася вона пристойно, а тепер як з ланцюга зірвалася. Я її не впізнаю.

Ніколи б не подумала, що зможу ненавидіти свою дочку. Це дуже страшно для матері.

Я розчарувалася у своїй дитині. Себе теж звинувачую: куди вже тут дінешся.

Дочка росла в повній сім’ї, ми з чоловіком завжди жили мирно. Про доньку ніколи не забували. І навчанням її займалися, і вихованням, і не заощаджували на ній.

У школі вона вчилася добре, на музику ще ходила. Завжди брала участь у всіх шкільних святах, їй це дуже подобалося. Вчителі її хвалили.

Я знала всіх її друзів та подруг, вона могла без проблем підійти та поговорити зі мною, якщо її щось хвилювало.

Ми з чоловіком намагалися її зайвий раз не лаяти, а пояснювати, де вона була неправа, якщо таке траплялося.

В університет вона вступила сама, пройшла на бюджет, чим ми з чоловіком дуже пишалися. Ми відкладали гроші дочки на навчання, але якщо вже вона вступила сама, то вирішили, що збиратимемо їй на квартиру.

До п’ятого курсу купили їй милу однокімнатну поруч з університетом. Дочка щиро раділа, дякувала, повторювала, що не варто, вона б і сама собі потім заробила на квартиру.

Заміж вона вийшла у двадцять чотири роки. Зять нам сподобався: серйозний хлопець, рукатий, освіта є, працює за фахом, отримує непогані гроші.

Через рік після весілля дочка чекала дитину, зʼявилася чудова дівчинка, яку всі любили.
Ми допомагали з дитиною, та й зять осторонь не стояв.

А потім щось пішло не так. Я точно не знаю, що сталося, але коли внучці було чотири роки, зять подав на розлучення.

Як він мені сказав, не може більше терпіти поведінку дружини, а вмовляння на неї не діють.

Я не одразу зрозуміла, що за поведінка у моєї дочки, але потім вона проявила себе у всій красі. Немов із ланцюга зірвалась і пустилася у всі тяжкі.

Внучка практично переїхала до нас, бо дочка то у друзів, то в барі, то будує своє життя. Їй не до дочки, хоча в суді плакала, щоб дитину залишили з нею.

Зять сплачує аліменти, але ми їх не бачимо. Дочка все витрачає. Накачала собі губи, збирається збільшення грудей. А те, що дитина не має одягу на зиму, її не хвилює.

– Подаруйте внучці зимовий одяг, у чому проблема? – нахабно посміхається мені дівчина, в якій я дедалі менше впізнаю свою дочку.

Батько взагалі не хоче її бачити після того, як вона нам набрехала, що захворіла, попросила забрати онучку з садка. Чоловік поїхав доньку провідати, ліків та супу відвезти, а вона йому відкрила нетвереза та ще й на задньому плані чоловік якийсь у трусах мелькав.

Ось з того часу батько з нею не спілкується. Сказав, що доньки в нього немає, є лише внучка. А я досі ще намагалася якось підтримувати зв’язок.

– Ти розумієш, що дитину треба годувати, напувати, займатися її вихованням? – намагаюся я достукатися до дочки.
– Так нагодуй та займися вихованням. У чому проблема? – посміхається дочка. І от постійно ця дурна посмішка.

Вона знає, що ми дитину не покинемо. Та й зятю писати я боюся. Розповім, що дочка скинула дитину на нас, щоб він не відправляв їй грошей – буде скандал.

Зять приїде, онучку в нас забере, а ми до неї вже прикипіли всією душею, не зможу її просто так віддати. А зять її точно не залишить: забере, як і планував спочатку.

Спілкуватись, звичайно, не заборонить, але він живе зараз в іншій області, нам туди їздити щотижня не вийде: надто далеко і дорого.

Та й дочка може почати себе проявляти. Зрозуміє, що гроші халявні пропадуть, а ще вона сама повинна буде виплачувати аліменти, тож почне зображувати порядну матір. Але саме зображати, а не бути такою.

Важко ухвалити якесь рішення. І зятю брехати не хочеться, і внучку віддавати не хочеться, і доньку з рахунків скидати не варто. Мені здається, вона заради грошей готова на все.

Поки що просто пливемо за течією, але це все якось неправильно. Що робити, як бути в цій ситуації?