Марія була щасливою мамою трьох дітей: п’ятирічного Іванка, трирічної Ганнусі, та однорічного Петрика.
Чоловік Сергій багато працював, але завжди намагався проводити вихідні зі своєю родиною.
Неподалік від них проживала Тетяна Тимофіївна, мати Марії, яка нещодавно знову вийшла заміж.
Володимир була молодшим за жінку на сім років. Щосуботи чоловік дзвонив Сергію рівно о шостій ранку, і запрошував його на каву.
Слово “кава” означало не просто філіжанку напою, що бадьорить, а довгі розмови про життя, політику, і про все поспіль.
Звичайно, цей ранній дзвінок будив всю родину, і замість того, щоб насолоджуватися суботнім ранком, вони змушені були вставати раніше, ніж зазвичай.
Перші два рази подружжя стискало зуби й мовчало, але потім звичка “вітчима” стала їх дратувати.
Найбільше суботні дзвінки дратували Марію, яка мріяла про те, як сім’я суботами ліниво снідатиме, а потім займатиметься чимось приємним разом.
Вона вже кілька разів намагалася пояснити матері та Володимиру, що такі ранні дзвінки не бажані, але ті лише посміхалися і казали, що “час для спілкування – найцінніший”.
– Це ми сьогодні живі, а хто знає, що буде завтра? – відрізала у відповідь Тетяна Тимофіївна.
– Ну, що нам тепер не спати суботами? Субота та неділя – єдині вихідні дні за тиждень! Чи можна нам хоча б у ці дні поспати довше?! – обурювалася дочка.
Однак через тиждень, коли надходив новий дзвінок із приводу “кави”, вона розуміла, що її слова не були ніким почуті.
Після чергового дзвінка о шостій ранку, коли вся родина знову прокинулася, Марія вирішила діяти рішуче.
– Сергію, вистачить терпіти це неподобство, – сказала вона чоловікові. – Ми зробимо те ж саме! Як кажуть, відповімо їм гідно!
– Що ти задумала? – здивовано спитав Сергій.
– Що у нас завтра? Який день? Правильно, субота! Завтра ми візьмемо дітей, і поїдемо до мами та вітчима на каву, – відповіла Марія, вже уявляючи собі план дій.
– І теж о шостій ранку? – перепитав Сергій, і здивовано підняв брови.
– Ні, о пів на шосту, щоб випередити їх! Вони повинні зрозуміти, наскільки це не зручно для нас! – рішуче промовила жінка.
Рівно о п’ятій ранку Марія розбудила Сергія та дітей. Іван та Ганнуся спросоння невдоволено пхикали, а Петя просто радісно гукав, побачивши маму.
Усі швидко зібралися, одягнулися і тихо вийшли з квартири. Коли годинник показав без п’яти на шосту, схвильована Марія подзвонила у квартиру Тетяни та Володимира.
Двері відчинив вітчим. Він був ще трохи сонний. Побачивши гостей, чоловік втратив дар мови.
– Доброго ранку! Як приємно вас бачити! Проходьте, – Володимир запросив гостей у квартиру.
– Щось він задоволений, – прошепотів дружині на вухо Сергій. – Виглядає навіть радісним. Ми самі приїхали, їм тепер нікуди не потрібно поспішати. Хороша ж помста…
– Це ще не все, – відповіла Марія. – Доброго ранку, мамо, – привіталася вона з Тетяною Тимофіївною, яка теж щойно встала. – Діти дуже скучили за вами, тому ми вирішили всі приїхати до вас на каву.
– Оце сюрприз! – сплеснувши руками, вигукнула жінка, і кинулась обіймати онуків.
– Влаштовуйтесь зручніше, – запропонував Володимир, вказуючи на диван. – Зараз принесу каву.
Поки чоловік порався на кухні з кавовим апаратом, Марія звернулася до Тетяни Тимофіївни:
– Мамо, я хочу, щоб ви зрозуміли, наскільки нам важко щосуботи вставати так рано. Тому ми залишаємо дітей тут, а самі їдемо.
Жінка завмерла на місці, не вірячи своїм вухам. Нарешті, на її обличчі з’явилася натягнута посмішка.
– Залишаєте? Нам? Навіщо?
– Тому, що з вашої вини щосуботи ми встаємо рано, діти не сплять довго, ми не відпочиваємо і весь день ходимо, як варені. Коротше, ми відключимо телефони, та повернемося ввечері!
– Діти будуть під вашим наглядом, а ви зможете провести час з ними, та на своєму досвіді переконатися, як з ними стирчати з раннього ранку.
– Підозрюю, що ви після “кави” потім даєте хропака пів дня, а ось ми собі такого дозволити не можемо.
– Але… але… – почала протестувати Тетяна Тимофіївна, проте Марія вже взяла Сергія за руку, і попрямувала до дверей.
– До вечора! – гукнула вона на прощання.
Залишившись наодинці, Тетяна та Володимир розгублено подивилися один на одного.
– Це що таке? – Жінка здивовано подивилася навколо. – Схоже, вони хочуть, щоб ми відчули себе на їхньому місці…
Володимир у відповідь знизав плечима, не знаючи, як прокоментувати слова Тетяни Тимофіївни.
– Зараз покладемо їх спати, і самі ляжемо, – рішуче промовив чоловік.
Спочатку подружжя спробувало вкласти дітей спати, але малюки ніяк не хотіли заспокоюватися.
Тоді Володимир вирішив приготувати сніданок, а жінка почала розважати своїх онуків.
Ранок пройшов в іграх та прогулянках. Потім пішли обід, тиха година (яка, звичайно, була зовсім не тихою), а потім вечірні ігри, та читання казок.
Лише о дев’ятій вечора дітей нарешті зморило. Однак їхні батьки все не з’являлися. Тетяна Тимофіївна почала нервувати, й кожні кілька хвилин поглядати на годинник.
– Ніколи б не подумав, що бути батьками так складно, – зізнався Володимир, який не мав дітей. – Здається, я зрозумів, чому Сергій та Марія так дратуються через наші дзвінки.
– Згодна, – знесилено кивнула Тетяна. – Потрібно нам свої дзвінки переглянути. Не хочеться щосуботи сидіти з онуками… я так уже на третю простягну ноги…
Пізно ввечері повернулися Марія та Сергій. Вони провели день у боулінгу, відвідали аквапарк, та повечеряли у ресторані.
Субота для подружжя вийшла досить насиченим і незабутнім днем.
– Як у вас все пройшло? – поцікавилася Марія у матері, заходячи у квартиру.
– Чудово, – посміхнувся Володимир, не бажаючи говорити їм правду.
– Навіть не втомилися? – здивувався Сергій. – Може ми їх щосуботи до вас привозитимемо?
– Ні, ні! – замахала руками Тетяна Тимофіївна. – Ми більше точно ніколи не дзвонитимемо вам о шостій ранку.
Родичі переглянулись, і голосно засміялися. Атмосфера у квартирі стала теплою та доброзичливою.
З того часу суботи для подружжя стали проходити спокійно. Вони могли спати до схочу, якщо діти їм це дозволяли, і спали разом з ними.
Ніхто більше не турбував родину Марії та Сергія ранковими дзвінками. Не дарма кажуть, що краще один раз побачити, ніж сто разів послухати…
