Дочка зараз цілеспрямовано руйнує моє особисте життя після того, як успішно зруйнувала своє. На мої спроби її вгамувати відповідає, що це і її квартира має право тут бути.
Стараннями бабусь та чоловіка, якого вже нема, дочка завжди була впевнена, що світ крутиться навколо неї. Я намагалася переламати цю тенденцію, але одна проти трьох не танцює.
Ось дочка і виросла з короною на голові, вважаючи, що світ має лежати біля її ніг. Навіть якщо вона не докладає до цього жодних зусиль, їй усі повинні від народження.
Спершу не стало бабусь, потім чоловіка. Але ще за життя чоловіка ми продали обидві бабусині однокімнатні, купили доньці двокімнатну і зробили там гарний ремонт.
Чоловік не стало, коли донька навчалася на другому курсі. Жила вона тоді вже окремо у тій самій квартирі. Я пропонувала їй переїхати до мене, а її квартиру здавати, щоб мені було простіше платити за навчання, але дочка відмовилася.
– Ти й так мені зобов’язана дати освіту, а вдома я хочу сама бути господинею, – категорично відповіла вона мені.
Я тягла освіту доньки ще три з лишком роки тільки на згадку про чоловіка, він би в труні перекинувся, якби його донечка залишилася без освіти.
Спілкування з дочкою не було. Сама вона дзвонила, коли їй щось треба, а на мої дзвінки відповідала грубо, типу, чого треба, я зайнята.
Зовсім вона перестала спілкуватися зі мною після закінчення університету. Сама не дзвонила, з мого номера трубку не брала чи скидала, передзвонювала в одному випадку з двадцяти.
Мені таке ставлення ображало, а потім я подумала, що немає сенсу стукати в зачинені двері. Не хоче дочка спілкуватися – її право. У неї все життя мати поганою була.
Я почала приділяти час собі. Зрештою на це з’явилися гроші. А за кілька років у мене навіть з’явився чоловік, хоча я не припускала, що в моєму віці таке вже можливо.
Ми з ним з’їхалися, жили разом, вирішили, що розписуватись не будемо, бо у кожного діти, нерухомість, свої справи. Немає сенсу бруднити папір.
Все було добре, доки дочка не розлучилася. Я взагалі була здивована, що вона зі своїм характером вийшла заміж. На весілля мене, до речі, не запросили, але я не рвалася.
І ось тепер дочка розлучилася і заявилася до моєї квартири. Точніше, до нашої, у неї одна третина власності є. Ми оформлювали квартиру на трьох, але згодом чоловік свою частку переписав на мене.
Дочка заявила, що розлучилася, поживе поки що тут, бо свою особисту квартиру вона здає і не хоче втрачати дохід. На запитання, як довго вона планує тут жити, та знизала плечима, мовляв, як піде.
Три місяці вона живе з нами, усі три місяці у нас вдома скандали й з нею, і через неї. Ми з моїм чоловіком ніколи раніше так не сварилися, як після приїзду дочки.
Вона влаштовує скандал на рівному місці, найбільше дістається моєму чоловікові, якого вона називає проживало і всіляко ображає.
– А чому я маю мовчати? Я вдома, а “цей” тут у гостях! – кричить дочка.
Проблема в тому, що нерухомість мого чоловіка здається, договір одразу на рік підписували та виселяти сім’ю з маленькою дитиною якось не хочеться.
Але й терпіти все це вже не збирається. Мені було поставлено ультиматум, що він переїжджає, я можу поїхати разом із ним, інакше нам доведеться розлучитися.
Я не хочу нікуди переїжджати зі своєї оселі, але й чоловіка розумію. Не розумію я лише доньку, яка вже зовсім берегів не бачить.
Сказала, що готова викупити її частку квартири, але дочка не погоджується. У мене вже стоп-кран зірвало. Сказала, що або вона продає мені частку, або я здаю свою частину квартири безхатькам, які їй тут жити не дадуть.
Я свідомо піду на таку жертву, але просто так я дочки це не спущу. Я не бабусі та не батько, які їй завжди корону протирали, свій батьківський обов’язок я перед нею виконала повністю.
Подивлюсь яке рішення вона прийме, але в будь-якому випадку після цього я бачити її у своєму житті не хочу.
