Моя дочка Карина, здається, збожеволіла. Ну не буде адекватна жінка ні з того ні з сього роздумувати про розлучення і тим більше про те, як залишити дітей із чоловіком.
Хоча зять у нас, можна сказати, золотий – чи не всю зарплату віддає Карині, ніяк її не ображає, не дає тягати їй важкі пакети, майже не п’є, у хаті все відремонтував, від прибирання не ухиляється. Так таких чоловіків, як то кажуть, цуценятами ще розбирають!
Карина ж незадоволена, що він сміття викидає лише після нагадування. Та й з їхніми дітьми він до ладу не займається. Вибачте, у всіх свої недоліки. І забути про сміття – це справжня нісенітниця.
А діти? Так, так склалося, що виховання потомства в основному лягає на жіночі плечі, і нікуди від цього не подітися. До того ж зять працює набагато більше, ніж Карина.
Тому, на мій погляд, цілком справедливо, що саме моя дочка частіше проводить час з онуком та онукою, робить з ними уроки. Але її, бачите, вже нудить від стану справ.
– Кожен день одне й теж! Сім’ю сніданком нагодуй, дітей до школи відведи, відпрацюй вісім годин, уроки перевір, вечерю приготуй. Як же мене нудить від цього! Не витримаю та подам на розлучення, а дітей із Павлом залишу. Нехай сам із ними порається.
Приблизно в такому ключі говорить Карина, коли приїжджає до нас із чоловіком. А в останні три місяці вона буває у нас дуже часто – щосуботи. Навіть із ночівлею поривалася залишитися.
Але я їй не даю цього робити – нехай не дурить і, якщо її щось не влаштовує, обговорює проблему зі своїм Павлом. У випадку Карини все можна вирішити. Для дітей можна найняти репетитора, який допомагатиме їм із домашніми завданнями.
Коли немає часу чи бажання готувати, можна купити щось у кулінарії. Добре у Карини з Павлом грошей вистачає. Та й зять, я впевнена, не буде проти полегшити побут моєї дочки.
Але її такий варіант не влаштовує, оскільки суєти від цього не стане менше. За словами Карини, її завжди смикають то діти, то чоловік, через що вона зовсім не має часу на себе.
– Мені катастрофічно не вистачає особистого часу. Вічно всім щось від мене треба! У підсумку досі не можу дочитати книгу, яку купила ще дев’ять років тому та вивчити англійську, як я мріяла. Не можу більше!
На мою думку, донечка відверто зажерлася. Щодо вільного часу, знову ж таки, могла б поговорити з чоловіком та онуками, попросити не чіпати її, наприклад, дві години увечері.
Онукові вісім років, а внучці – дев’ять. У цьому віці діти вже багато чого розуміють. Про зятя і говорити нема чого. І взагалі, навіщо дочка створювала сім’ю, народжувала дітей, якщо вони її так дратують?
Карина щоразу відповідає, що за Пашу вийшла заміж по дурості, оскільки він їй “заморочив голову гарними промовами”, а дітей народила, піддавшись на його вмовляння.
І, якщо старшу доку Карина ще не проти була народити, то від другої дитини, якою вона завагітніла через пів року після пологів, хотіла позбутися. Але Павло мало не на колінах вмовив не брати гріх на душу.
Загалом Каріна тільки й робить, що шукає винних. Можна подумати, що її силоміць тягли до РАГСу, а потім і до пологового будинку. Вкрай незріла позиція, як мені здається.
І ось тепер дочка будує плани, як виселити квартирантів зі своєї однокімнатної, яка їй дісталася від бабусі, і планує жити там на своє задоволення після розлучення.
– Ось розлучуся з Павлом, повернуся до своєї квартирки та, нарешті, зітхну вільно! Ніякого мамкання, готувати треба буде тільки на себе. Для дітей стану недільною мамою.
Карині навіть на думку не спадає, що її син і донька будуть тужити, адже спілкування раз на тиждень їм буде явно недостатньо.
Але моя дочка зараз шкодує лише себе. Ах, їй, бідолашній, свободи не вистачає. Та це просто дурощі! Дуже шкодую, що свого часу вмовила свою матір заповідати квартиру саме Карині.
От було б їй нікуди йти, окрім як до нас із чоловіком, і вона б, аж бігом, по-нормальному розвʼязувала ситуацію у своїй родині, а не мріяла про розлучення. Мені поки що вдається втримати Карину від такого необачного кроку.
Однак я бачу, що з кожним разом її настрій стає все рішучішим. Доньці вже начхати, що оточуючі вважатимуть її зозулею, і що їй доведеться платити аліменти.
Аліменти – не така велика плата за свободу. А люди завжди знайдуть, до чого причепитися. І що тепер? Мені назавжди забути про свої інтереси, аби ніхто про мене погано не подумав? Ну вже ні. Мені мої нерви дорожчі за чиюсь думку.
Я не можу зрозуміти, чому Карина розчарувалася у сімейному житті. Раніше ні на що не скаржилася. Навпаки, співала дифірамби своєму Павлу та з палаючими очима розповідала про успіхи онуків.
Може, начиталася шкідливих дописів від псевдопсихологів, які радять ставити в основу свої бажання, наплювавши на почуття рідних? Іншого пояснення я не бачу. Адже не розуміє донька, що у разі розлучення шляху назад не буде.
Ось насититься вона свободою, а потім зрозуміє, як їй бракує сім’ї. Діти, можливо, вибачать блудній матері, а от Паша навряд чи – і матиме рацію.
Тим часом Карина вже попросила мешканців звільнити свою квартиру. Це означає лише одне – розпад її сім’ї неминучий. Що ж, сама буде миритися з наслідками свого відверто ідіотського вчинку. Моя справа – попередити.
