Доленосний подарунок…

– Я думала ти зрадієш, – Олена з образою дивилася на чоловіка, – хіба погано, що тепер у нас дві машини?

– Дві? – розсміявся Ігор, – ти називаєш машиною розвалюху, яку тобі батьки подарували?

– Так, вона не така крута, як твоя, зате тепер я теж буду на колесах.

– Подивимося, – посміхнувся чоловік, – як часто ти їздитимеш на ній. Ти хоч уявляєш, скільки в неї треба вкласти, щоб вона нормально працювала?

– Не розумію, навіщо твої батьки її купили? Могли б щось слушне подарувати, чи грошей дати.

– Що ти кажеш? – обурилася Олена, – так, машина не нова, але не така вже й стара. І вона на ходу! Тато чудово розуміється на автомобілях! І знаєш, нічого більш ділового вони з мамою не могли мені подарувати!

– Невже? – Ігореві явно не подобалося те, що говорила дружина.

– Саме так!

– А якщо так, – заявив Ігор, – я тебе більше возити не буду! Катайся сама!

– А то ти мене возив! – Олена злилася все більше, – хоча казав, коли ми одружимося, що твоя машина стане спільною! Пам’ятаєш?

– Я такого не казав! Просто не міг сказати! – обурився Ігор, – на машину я до шлюбу заробив, тому вона тільки моя!

Олена здивовано дивилася на чоловіка, наче бачила його вперше.

– Ах, ось як, – промовила вона, – значить, машина твоя? А син тоді чий? Мій?

– Не кажи нісенітниці, – кинув Ігор – до чого тут Артем?

– А до того! – Олена відчувала, що від образи з очей ось-ось бризнуть сльози, – коли ти скрізь роз’їжджаєш своєю машиною, ми з Артемом мотаємося по всьому місту на громадському транспорті!

– То в школу, то на гурток, то на тренування. На крамниці та ринок у тебе теж немає часу. Я все тягаю на собі. Ось і питається: який мені сенс від твоєї машини?

– А в тебе що, корона впаде, якщо ти зайвий раз мене попросиш?

– Та вона вже давно впала! Я сто разів тебе просила, і ти майже стільки ж разів мені відмовляв!

– Я взагалі працюю, на відміну від тебе!

– А, ну звичайно! Ти ще скажи, що утримуєш мене! – Крикнула Олена в розпачі.

– А що? Не так?

– Але ж це ти наполіг, щоб я сином займалася! Говорив, що це набагато важливіше, ніж моя зарплата! Чи ти цього не говорив?!

– Казав, але… не зовсім так.

– А як? – ахнула Олена.

– Це було, коли Артем був маленький, а тепер він уже школяр. Пів дня у школі перебуває. Так що в тебе купа часу, щоб сходити в крамницю і не виносити мені мозок через таку нісенітницю.

– Значить, я виношу тобі мозок? – У голосі Олени почулася загроза.

– А що ти, на твою думку, зараз робиш? – Ігор не помітив зміни у настрої дружини, – звинуватила мене в усьому на світі! І це замість подяки!

– Подяки за що?

– Та за все! Інша цінувала б те, що має, а ти вічно незадоволена!

– Я незадоволена? – Прошепотіла Олена.

– Машина моя тобі спокою не дає, – Ігор уже не міг зупинитися, – подивимося, як ти зі своєю впораєшся!

– Подивимося, – кинула Олена і вийшла з кімнати.

Після тієї розмови її ставлення до чоловіка кардинально змінилося. Олена дивилася на Ігоря зовсім іншими очима. І що найнеприємніше – вона вперше відкрила для себе, що чоловік насправді її не кохає.

Раніше вона про це не думала. Звикла, що Ігор не приділяє їй уваги, не допомагає ні в чому, практично ігнорує.

І раптом виявилося, що він взагалі дивиться на дуже багато речей не так, як вона. І ставиться до них абсолютно байдуже. Як, власне, і до неї самої.

Чого не можна сказати про його ставлення до машини. Вона для нього – найбільша цінність, набагато більша, ніж дружина.

Усвідомивши все це, Олена вирішила, що настав час подбати й про себе та своє майбутнє, в якому Ігоря може і не бути.

Зовсім нещодавно вона б в обличчя розсміялася тому, хто б сказав, що в її голову прийде щось подібне.

А ось прийшло ж!

– Може, дарма я себе накручую? – думала Олена, – може, він просто позаздрив, що батьки зробили мені такий подарунок?

– Його батьки дорожче за кавомолку нам ніколи нічого не дарували. Хоча ні. Любляча людина поводиться інакше. Гаразд, подивлюся, що буде далі.

А далі розлад між подружжям лише посилювався.

Ігор став затримуватися на роботі, все рідше розмовляв з Оленою щиро. Сином майже не займався.

Коли Олена пропонувала провести разом вихідні, з’їздити за місто, він майже завжди відповідав:

– Я втомився. Їдьте самі. Ти тепер на машині. Для чого я вам?

Якось в Олени забарахлила машина. Вона, звичайно, попросила чоловіка глянути, що з нею не так. Ігор навіть не встав з дивана, тільки кинув із глузуванням:

– Автосервіс тобі на допомогу!

– То може там якась дрібниця, – припустила Олена, – тобі що, важко подивитися?

– Не важко, – відповів Ігор, – просто не хочу. Твоя машина – ти й займайся.

– А ти мені тоді навіщо? – тихо промовила Олена собі під ніс.

Ігор почув…

– Справді – навіщо? – спитав він з єхидством, – може, розбіжимося?

– Легко! – Не замислюючись, відповіла Олена і додала, сама не знаючи, навіщо, – раптом ти комусь потрібніший?

– Не сумнівайся! – Ігор схопився, – ти не єдина жінка у цьому світі!

– Ти теж – не єдиний! – відрізала Олена…

Ось, власне, і все. Поговорили…

Наступного дня Ігор не прийшов додому ночувати. Олена дзвонити йому не стала: порахувала це нижче за свою гідність.

Ще за тиждень він прийшов за речами. Сказав, що на розлучення подасть сам і нагадав:

– Сподіваюся, ти пам’ятаєш, що я купив машину до весілля. Тож можеш на неї не розраховувати.

– І це все, що тебе турбує? – Запитала Олена, не приховуючи зневаги, – після восьми років спільного життя?

– А що ще має мене хвилювати? – щиро здивувався Ігор.

– Нічого, – знизала плечима Олена, – зовсім нічого…

За кілька місяців вони розлучилися. З подачі Ігоря ділили кожну ложку.

Він мав види й на їхню двокімнатну квартиру, але батьки Олени запропонували йому третину її вартості, і він погодився.

Щодо машин, то тут кожен залишився при своїй.

Після розлучення Олена подякувала батькам. Через те, що квартиру допомогли зберегти. І за доленосний подарунок.

– Та вже ж, – посміхнувся батько, – хто ж знав, що твій Ігор так дивно на нього відреагує? Досі не розумію, чим він був такий незадоволений?

А ви знаєте? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.