Донька хоче замінити батькове прізвище на моє

З чоловіком розлучилися три роки тому, дочці Альоні на той момент було 10 років. Він із самого початку нашого спільного життя хотів доньку і жартома говорив, що якщо народиться син, то він його любити не буде.

Дочку він і справді дуже любив, постійно грався з нею маленькою, з роботи поспішав додому, щоб я без нього її не помила і не поклала спати. Я була щасливою і думала, що так буде завжди.

Розлучення було для мене несподіваним, дуже болючим, хоча, як не дивно, в такій ситуації про це говорити, цілком цивілізованим. Чоловік не ховався, не обманював, а просто сказав: «вибач, я зустрів іншу жінку і йду».

Для доньки це був такий удар, що вона навіть захворіла, але я її переконала, що в цьому немає нічого страшного, що іноді так трапляється, люди не хочуть більше жити разом. Звісно нагадала, що тато її любить, і приходитиме і дбатиме про неї.

Уже колишній чоловік, і справді часто відвідував доньку, купував усе, що вона просила, мені ж допомагав грошима. Від цього мені не ставало менш прикро і боляче, але я все ще його люблю і не хочу заважати йому. Розумію, що назад він не повернеться.

Моя мама спочатку обурювалася, що після всього цього, я з ним нормально спілкуюся, але він батько моєї дитини і не могла ж я його вигнати. Та й щоб змінилося, тільки гірше доньці.

Нещодавно у нього в новій сім’ї народився син і про це він сказав Альоні. Думав, що вона зрадіє, що тепер має брата. Після цього, дочка мені сказала, що вона не хоче носити прізвище батька, і вирішила поміняти на моє (я після розлучення знову повернула своє дівоче прізвище).

Скільки я її не вмовляла, що не треба цього робити, що мине ще кілька років, і вона і так поміняє це прізвище, коли вийде заміж. А так тільки батькові боляче зробить. Проте вона вперлася і стоїть на своєму. Тепер я маю поговорити з колишнім чоловіком, і чим це все закінчиться, не знаю.