З чоловіком розлучилися через мої часті поїздки, пов’язані з роботою. Він постійно дорікав мені, що я рідко буваю вдома, і мало приділяю йому уваги. До того ж він хотів дитину, але я через роботу весь час це питання відкладала і навіть не хотіла обговорювати. Мені набридли його постійні причіпки, і в результаті не витримали нерви.
Зараз, коли минуло вже три роки з моменту розлучення, мене мучить почуття провини. Я розумію, що все сталося через мене, треба було просто поміняти роботу. Але тоді це здавалося нормальним. Я добре заробляла, ми купили машину, відпочивали за кордоном, але чоловіка це чомусь не влаштовувало.
Я після закінчення університету довго шукала роботу, але крім тимчасових підробітків, нічого не знаходила. І ось мені запропонували місце в одній великій компанії із пристойною зарплатою, але частими відрядженнями, пов’язаними з внутрішніми перевірками.
Я не могла не погодитися, тим більше, що люблю бувати в незнайомих містах, коли ще була б така можливість. Іноді пропонувала чоловікові поїхати разом, графік його роботи дозволяв це зробити, але він постійно був проти і вимагав, щоб я звільнилася. Зрештою, не витримавши постійних сварок, ми вирішили розлучитися.
Чоловік у всьому звинувачував мене, говорив, що в моєму ставленні до нього не вистачає любові, інакше чому мені не сидиться вдома. Я ж думала, що якби він мене любив, то не став би постійно чинити тиск, бачивши, що робота мені подобається, і де я знову шукатиму іншу, якщо звільнюся.
Нам обом не вистачило терпіння. Зараз він одружений і у нього росте син, він отримав все, що хотів. Не знаю, чи щасливий він, але мені набридла моя самотність. Я кілька разів знайомилася з чоловіками, але завжди щось заважало бути разом. То живемо в різних містах, і ніхто з нас не хотів переїжджати, то знову ж таки не подобалася моя робота з частими відрядженнями.
Я шкодую, що не поступилася тоді чоловікові. Зараз би у мене була сім’я, дитина, а так тільки постійні поїздки, які вже якось мені починають набридати. Але повернути назад нічого вже не можна. Чому ми не цінуємо те що маємо, і думаємо, що все життя ще попереду і все встигнемо, і народити дитину, і кар’єру зробити?
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…