Донька мого чоловіка стала мені найріднішою

Я вийшла заміж за розлученого чоловіка! Його дочка залишилася жити з нами, хоч наш найгуманніший суд у світі присудив дівчинку мамі.

Колишня дружина чоловіка активно влаштовувала особисте життя, тож їй було не до дитини.

Аллочка дивилася на світ сумними очима і не розуміла, що відбувається. Постійно кликала маму, але та забирала її раз на тиждень на вихідні, та й то одразу підкидала батькам.

Її батьки були вже старенькі, і жили у селі. Остання подорож Аллочки до села обернулася для неї болем, а для нас трагедією…

Бабуся вийшла з онукою надвір, дід пішов на річку. Як все трапилося, ніхто так і не зрозумів… Бабуся почула страшний крик дитини.

Озирнувшись, побачила, що дівчинку тріпає величезний сусідський пес. Собака був агресивний, сусіди його на ланцюгу тримали. Як зірвався – незрозуміло!

Ледве відтягли собаку від малої. Алла лежала нерухомо… Сусіди викликали швидку.

Пізній дзвінок розбудив нас із чоловіком. Бабуся голосно ревла у слухавку: «Нашу Аллочку собака роздерла». Я не пам’ятала себе, як збиралася, як одягалася!

Пам’ятаю лише трасу, освітлену фарами, якою ми з чоловіком мчали на повній швидкості до села. Майже триста кілометрів від міста!

Аллочка лежала у лікарні під крапельницею. Лікарі виборювали її життя, тому до дівчинки нас не пустили. Пес сильно порвав їй плече, ніжки, та пошкодив частину обличчя.

Далі потекли найтяжчі дні мого життя! Ми з чоловіком по черзі сиділи біля ліжка Аллочки. Доньку мучив сильний біль, але лікар сказав:
– З нею треба ходити.

І ми ходили, підтримуючи дівчинку за худенькі ручки.Три місяці тривала реабілітація.
Але все погане колись закінчується! Аллу, нарешті, виписали, й вона знову пішла до садка.

На неї чекали ще кілька пластичних операцій, але лікарі давали добрі прогнози:
– Красу дівчинці повернемо!

Але тут знову сталося непередбачуване! Я не припускала, що у світі є такі злісні, заздрісні жінки. Мати Алли, колишня дружина мого чоловіка, дізналася, що малеча сильно до мене прив’язалася.

Нічого нам не сказавши, вона забрала Аллу з садка і знову відвезла в село. Тут навіть мій, завжди спокійний Сергій, не витримав!

Висловив колишній дружині все, що накипіло, і подав на неї позов до суду, щоб позбавити недбайливу матір батьківських прав.

Дівчинку ми забрали до себе! Тепер моя рідненька, найулюбленіша і найкрасивіша донька, живе з нами. А рідній мамі – Бог суддя!

Я ніколи свою нову доньку цій жінці не віддам! Хіба це мати? Не кожна мачуха так себе поводить! Ви зі мною згодні?