Навіть трохи соромно все це писати, але я вже не можу більше тримати це у собі. Хочеться просто виговоритися, можливо, хоч тоді стане легше. Інна завжди виділялася із нашої родини. З дитинства вона не розуміла, чому їй не дозволені деякі речі. Я, щоразу, намагалася донести до неї, що в нас не так багато грошей, щоб ми могли купити їй усе, що вона забажає.
Не подумайте, ми не бідні й не жебраки. Просто ми з чоловіком звикли жити за коштами. У нас такий принцип життя. Якщо нам потрібна якась дорога річ, то ми на неї збираємо. За всі роки нашого шлюбу, ми ще ніколи не брали кредит.
У нас із чоловіком, цілком собі, середня для регіону зарплата. Нам на все вистачає і навіть виходить відкладати. До того ж, донька виросла, вивчилася, та почала жити окремо.
Ми завжди розуміли, що колись настане день, коли наша дочка прийде до нас, і скаже, що вона збирається одружитися.
Подарувати щось грандіозне ми не можемо, але вже кілька років, ми з чоловіком відкладали гроші на весільний подарунок. Називайте це як хочете, але ми називали свої заощадження – посаг. Ми не збиралися вигадувати якийсь конкретний подарунок, а просто вирішили, що подаруємо гроші, а молода сім’я вже сама визначиться, куди їх краще витратити.
Дочка відразу ж позначила нам, що вона хоче розкішне весілля. Не знаю чому, але раніше у нас ця тема в розмовах не підіймалася, тож для нас із чоловіком це стало сюрпризом. Дочка із захопленням розповідала нам, що хоче все, як у голлівудському кіно. Щоб жива музика, омари на столах, піраміда з келихів, шикарна біла сукня, щоб всі жінки заздрили.
А наприкінці своєї розповіді, дочка попросила нас із чоловіком за все це заплатити! Було сказано приблизно таке:
– Ви ж мої батьки, ви зобов’язані! Ми з чоловіком вирішили накопичені нами кошти віддати заздалегідь, на весілля там цілком вистачило б. Можливо не на такий розмах, який описала у своїх фантазіях донька, але цілком пристойну, точно.
Молодь усе вирішила по-своєму. На подаровану нами суму донька із зятем вирішили поїхати у весільну подорож. Але й від весілля вони відмовлятися не збиралися. Донька з чоловіком взяли на кожного по чималій сумі кредиту, щоб втілити всі свої буйні фантазії.
Коли я запитала молодих, а чи розумно так робити, ті поспішили запевнити мене, що вони запросто закриють усі витрати подарованими на весілля грошима.
Більш пафосного, та помпезного заходу, ніж весілля власної доньки, я у своєму житті не відвідувала. Навіть шоколадний фонтан десь замовили.
Ми попередили відразу, що дарувати більше нічого на весілля не плануємо, адже ми вже й так сплатили весільну подорож. Після закінчення весілля виявилось, що не всі гості вирішили дарувати величезні суми грошей, щоб допомогти молодим закрити свої кредити.
Грошей подарували лише на половину вкладеної суми. Тому заборгованість у них ще залишиться величезна. Через тиждень на молодят чекає весільна подорож до Буковелю, але очікуваного щастя у молодій родині немає.
Вони мало не щодня скандалять через свої борги, та звинувачують один одного.
Молоде подружжя звинувачує в ситуації, що склалася, нас і гостей, які подарували менше, ніж вони очікували. При цьому до себе не мають жодних претензій. Взяти кредити на таку суму – це не далекоглядний вчинок.
Сім’я зятя вирішила допомогти закрити синові кредит. У сватів, до речі, і дохід трохи більший за наш, а на весілля вони подарували менше, ніж ми. Але тепер дочка вимагає від нас із чоловіком такого ж кроку. Вона плаче, істерить і стверджує, що ми не любимо її, бо не хочемо витягти її з цієї боргової ями. Як діяти в такій ситуації? Як донести до доньки, що ми не маємо таких коштів? Як не втратити доньку, підкажіть?
