Доню, та як же так, ти пішла з дому в 19, цей в 18, а для кого ми з татом старалися

Ма, ну не права ти, важко видихнула я, Жені он вже 18, може про себе сам подбати, і що що він ще навчається, те що він твій син не дискремінує його як чоловіка, розумієш мам?

– Доню, та як же так, ти пішла з дому в 19, цей в 18, а для кого ми з татом старалися. Та і не в цьому справа, адже він ще дитина, він не може сам за себе відповідати, за свої вчинки. Йому ще 5 років мінімум з нами жити і нікуди не рипатися.

-Мамо, ну ти смішна так запропонуй їм в тебе жити, а що такого, і гроші зекономлять, і тобі так нудно вдома не буде. Даша гарна дівчинка, вона тобі допомагатиме, а те що їй тільки 17 рочків, то й що, ти ж сама за батька в 16 вискочила, чи забула вже.

Поговорили і забули. Але я дуже помилялася, бо мама не забула. Я то думала що вона заспокоїлася вже, а виявляється в її голові дозрів план як зробити так, щоб Женя, мій молодший брат залишився у мами під крилом і перестав зустрічатися з Дариною.

Все просто, вона посварити їх вирішила. Я чесно кажучи була в легкому шоці, адже я завжди рахувала, що моя мама розумна і розсудлива жінка, а виявилося, що вона та ще квочка.

Виріс Женька наш, сам вже як чоловік, а мама ще в голові плани виносить з приводу того як його біля себе посадити.

Звісно план матері я Жені розповіла, але в деталі його не посвятила, просто сказала щоб був обережний, Дарині нічого не казав, адже не варто завчасно невістку і майбутню свекруху один проти одного налаштовувати.

Маму теж намагалася вмовити щоб нічого не вчинила такого, про що буде потім жалкувати, адже розбити сім’ю яка тільки зароджується простіше простого.

Не знаю, як сестра і як донька чи правильно я вчинила, але тепер відчуваю себе винною. Підтримайте, скажіть чи правильно я вчинила, чи може не варто було сунути свого носа не в свою справу?