Доню, ваші приїзди б’ють мені по кишені. Краще залишайтесь у себе, а я тут і сама впораюся

Мама живе у невеликому селі одна, в іншій області, за 300 кілометрів від того міста, в якому я навчалася та працюю. Відвідувати її завжди вважала своїм обов’язком. І хоча їздити по 300 км в один бік було накладно, все ж таки я намагалася приїжджати.

Звичайно, я не могла надовго приїжджати. Тим більше, що сама дорога займала чимало часу. Але іноді могла навіть на тиждень приїхати щось допомогти. Хоча в селі у мами завжди клопоту вистачає, всіх справ не переробиш.

Останнім часом ми з моїм хлопцем змогли приїжджати частіше. Причому вже не на пару днів, а на тиждень чи трохи більше. Востаннє взагалі приїхали на 20 днів.

І ми не були з порожніми руками, а привезли гостинці. І фруктів, і цукерок коробку, і гарний набір посуду. Хотіли порадувати, думали, що мати буде задоволена. Але вона ставилася до нас якось прохолодно. Коли ми виїжджали, мені здалося, що вона зраділа нашому від’їзду.

А ось позавчора я з нею розмовляла по телефону. І кажу їй, що у нас тут на роботі зараз доводиться відпустку брати власним коштом. Тому ми можемо до неї знову приїхати на якийсь час. У селі зараз точно є чим зайнятися.

Я думала, що вона буде тільки рада. Але у відповідь почула те, що явно почути не чекала:

«Доню, ваші приїзди б’ють мені по кишені. Краще залишайтесь у себе, а я тут і сама впораюся».

У результаті та наша розмова швидко зійшла нанівець. І тепер у мене зовсім немає бажання їй дзвонити. Хіба так можна чинити з рідною дочкою? Як мати може бути не рада, що до неї приїжджає її єдина дитина? — дивується Олександра.

Напевно, дівчину можна зрозуміти. Але можливо їй варто звернути більше уваги на слова матері, щоб краще розібратися в ситуації. Схоже, що крім фруктів та цукерок Олександра та її хлопець нічого не купують.

А отже, мамі-пенсіонерці доводиться тижнями годувати гостей власним коштом. Хоча і дочка, і її хлопець вже дорослі люди, які можуть самі себе забезпечувати.

А тому незадоволення матері можна зрозуміти. Хіба не так?