З Іриною ми навчалися разом в університеті, але після випуску рідко зустрічалися, кожен знайшов роботу і був зайнятий. Але спілкуючись у соц.мережах, ми не втрачали зв’язок. Переписувалися часто з Ірою, але я не знав, що вона так і не знайшла нормальної роботи.
Якось вона поскаржилася, що працює у заводській багатотиражці та зарплати ледве вистачає на життя, а в неї маленька дитина. Треба зазначити, що вона знала, що я нещодавно став редактором великого видання, тому мені незручно було їй не допомогти. Я не знав її як фахівця, але вирішив ризикнути. Чому не допомогти, якщо є можливість?
Пів року Ірина писала лише невеликі замітки, але я її не квапив. Виконувала вона різні доручення для нашого рекламного відділу. Думав, нехай звикне, а там зможе писати й щось більше серйозне. І може так усе й було б, якби одного разу Ірина не принесла статтю на економічну тему. Стаття була написана цікаво та грамотно, і я порадувався за неї та за себе, адже на роботу брав її під свою відповідальність.
Після цієї статті Ірі запропонували перейти до економічного відділу та підвищили зарплату. Вона звісно погодилася. На що вона розраховувала, я не знаю. Адже вона брала на себе величезну відповідальність.
Все вирішилося, коли до нас до редакції зателефонував відомий журналіст і сказав, що цю статтю він писав, а ми просто трохи змінили і надрукували, як свою. Для мене це був шок. Мало того, що на мені лежала відповідальність за це, я не перевірив матеріал, а повірив на слово, то ще я не очікував такої брехні від колишньої однокурсниці.
Ірину звільнили, а мене понизили на посаді. Але справа не лише у роботі чи грошах. З’явилася недовіра до нашої роботи, і тепер довго доведеться відновлювати репутацію нашого видання, і мою зокрема, а це справа довга. Думаю, що і для Ірини закрито дорогу у велику журналістику. Навіть маленька брехня породжує великі проблеми.
