Мені 26 років. Я одружена. Перебуваю у декреті (синові 2 роки). Я не відчуваю себе дорослою людиною, відповідальною за себе, сім’ю, дитину, тому що моя мама постійно в цьому житті присутня і, як мені здається, керує ним.
З мамою відносини завжди були дружні, близькі, довірчі. Будь-які питання завжди з нею обговорювала. Напевно тому вона зараз вважає нормою постійно щось радити і повчати. Вона весь час за все переживає, дзвонить щодня по багато разів. Намагається контролювати все, починаючи від того, чи добре я поїла, закінчуючи вибором велосипеда для онука. До заміжжя це не напружувало, але зараз дуже дратує, в тому числі мого чоловіка.
Розумію, що треба менше їй про все розповідати, але хочеться ж ділитися новинами, радощами і т.д. Мама не може відчувати грані, не бачить, що робити доречно, а що ні, а мені натякнути і тим більше сказати прямо ніяково. Це її образить, а образити рідну людину, яка стільки для мене зробила, я не хочу і не буду.
Але отримувати нескінченні повчання дуже важко: не ходити гуляти більше ніж на годину – дитина ж замерзне (а потім ще під час прогулянки буде дзвонити і перевіряти, як довго гуляємо, теплий чи ніс) і т.д. Або невдоволення: якщо ви купите той велосипед, а він мені не подобається, я все одно куплю інший і мій онук буде їздити на найкращому, а не на цій небезпечній руїні. А якщо розкажеш про якісь успіхи (дитина сіла, пішла, сказала перше слово), то у відповідь отримаєш тільки чергову порцію повчань, щоб ми краще стежили за дитиною.
Також вона весь час записує нас до лікарів, роздруковує мені якісь статті, потім починає читати лекції з прочитаного і т.д. Якщо я делікатно кажу, що в такої її занадто активної допомоги не потребую – мама ображається і каже, що нічого поганого ж не робить і бажає мені тільки добра.
Підкажіть, що робити? Як зменшити її присутність в нашому житті? І показати, що ми самі розуміємо, що за дитиною потрібно стежити, треба годувати і перевіряти чи не замерзла вона? Відчуваю, терпіння чоловіка на межі, та я й сама ось-ось зірвуся.
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…