– Марина, привіт! Так давно не бачились. Як справи?
– Привіт! Емма?
Марина навіть не одразу впізнала голос своєї двоюрідної сестри. Востаннє вони приїжджали в гості років п’ять тому з тіткою Зоєю.
Дзвонили вони рідко, тільки якщо щось їм треба було. Тож несподіваний дзвінок і насторожив Марину.
– Та все гаразд, усе нормально. Усі живі – здорові.
– Зібралися до вас у гості. Зустрічайте завтра ранковим поїздом. Прибуває о сьомій годині двадцять хвилин.
І далі гудки. Марина навіть нічого не встигла відповісти. Передзвонила – зайнято. Засмучена, ось тільки гостей нам зараз не вистачало.
Марина пам’ятала минулий приїзд тітки Зої з дочкою, їхню нахабну поведінку. Тоді Марина ще мешкала з батьками, квартира у батьків трикімнатна, але одна кімната прохідна.
Її зайняла тітка Зоя, а Емма жила в одній кімнаті з Мариною. І це було дуже неприємно. Вона скрізь пхала свій ніс. Безцеремонно зазирала до шаф і ящиків, користувалася косметикою, приміряла одяг.
– Тобі що, шкода? Я тільки подивитися, я поверну.
– Можна я сьогодні одягну ось цей твій костюм, дивись, як добре він сидить на мені.
Хоча костюм сидів на ній не дуже добре, але Емма вважала себе красунею і любила нові речі. Вона навіть вважала, що деякі зі своїх речей Марина могла б віддати їй.
– Вони тобі не пасують, подивись як мені добре. Ти купиш собі щось більш підходяще.
Це все дуже дратувало Марину, але Емма на це не звертала уваги, а тітка Зоя захищала дочку.
– І справді, Марина! Навіщо тобі стільки речей, ділитися треба, ви таки сестри.
Тетяна Дмитрівна винувато дивилася на дочку, і просила її не скандалити із сестрою.
– Марина, це ж моя рідна сестра, вони не мають такого достатку і ми повинні їм допомогти.
– Але це ж не дає їм права так поводитися, лазити по моїх шафах і чіпати мої речі. — обурювалася Марина, і стримувала себе, щоб не засмучувати маму.
Кілька речей все ж таки довелося віддати. Мама тоді накупила їм подарунків, дорогих цукерок, частування. І їхній від’їзд був великим щастям для сім’ї.
Ось тому зараз Марина прийняла тверде рішення, що до своєї квартири непроханих гостей вона не пустить.
Марина вийшла заміж два роки тому. Тітка Зоя тоді дуже образилася, що їх на весілля не запросили. А мама виправдовувалася перед сестрою.
– Так вирішили молоді. Вони не хотіли пишне весілля, були лише близькі друзі та батьки. Емма теж одружилася, ми ж не ображаємося, що ви нам навіть не повідомили.
Чоловік заїхав за Мариною на роботу, і дорогою додому вона повідомила йому новину.
– Уявляєш, зателефонувала, попередила про приїзд. Зустрічайте. Навіть не спитала, чи можемо ми їх зустріти, і чи вільні ми цими вихідними. Ну, ні. Я минулий їхній приїзд ледве пережила, але зараз нехай на мою гостинність не розраховують.
Марина з Ігорем вже пів року жили у новій просторій квартирі, недалеко від центру. І Марина твердо вирішила, що не дозволить родичам у неї зупинятися. Вона навіть не зрозуміла, хто приїде, Емма з чоловіком чи з мамою.
– Ти їм що відповіла?
– Та я нічого не встигла відповісти. Я навіть голос її не одразу впізнала. Новий номер телефону, я його не маю.
Ігор завжди й в усьому підтримував дружину, тим більше у вихідні займатися родичами в нього не було бажання. Адже зараз почнуть просити показати їм місто, пам’ятки, музеї.
– У твоєму стані нервувати не можна. Викинь із голови. Дивно, що навіть не спитали дозволу приїхати? У кожної людини на вихідні свої плани. Завтра вранці мені треба вийти в офіс, виправити помилку в договорі з партнерами.
Після дванадцятої звільнюся. І Сашко з Вікою запрошували нас до себе на дачу відпочити та насолодитися природою. Сказав, що ввечері передзвоню. Ти як, поїдемо?
– Мамі важко буде. Адже приїдуть до неї. Її адресу вони знають. Вона не готова до їхньої зустрічі.
– І не треба хвилювати Тетяну Дмитрівну заздалегідь, це її рідна сестра та племінниця. Візьмуть таксі на вокзалі, доїдуть, не маленькі. А ми серед тижня їх відвідаємо. Тим більше, що твоя кімната вільна, розмістяться буде де. Не хвилюйся.
У суботу вранці у Марини дзвонив телефон.
– Ти що, спиш чи що? Голос сонний. Ми на вокзалі. Чому не зустрічаєш?
– Доброго ранку! Так, я ще спала. Ігор машиною поїхав на роботу, я теж зараз йду, так що доведеться вам на таксі.
Дуже хотілося Марині продовжити фразу: на таксі до готелю, але втрималася.
– А Тетяна з Віктором? Де вони?
– Не знаю, ми вчора з батьками не зідзвонювалися. Відпочивають, мабуть.
– Ти не сказала їм, що ми приїжджаємо?
– А мусила? Ви приїжджаєте, ви й мали зателефонувати.
– Але я зателефонувала тобі, попередила про приїзд. А ти навіть не зустріла нас. Не чекали від вас такого.
Після розмови Марина зробила глибокий вдих, потім глибокий видих. Повторила вправу кілька разів, щоб заспокоїтись. Адреси її сестра не знала, і Марина перейшла на приготування до поїздки на дачу з друзями.
Зоя Дмитрівна дзвонила сестрі, вона була обурена.
– Ми на вокзалі. Нас ніхто не зустрів.
– Що ж ви не попередили, розгубилася Тетяна Дмитрівна. Віктор пішов по хліб, зараз прийде і приїде по вас. Зачекайте, чи візьміть таксі, швидше буде. Втомилися, мабуть, з дороги.
Емма дзвонила Марині, сказала, що ми приїжджаємо, та навіть не подумала нас зустріти. Ми не чекали такого.
Тетяна Дмитрівна одразу зателефонувала чоловіку, сказала, що ще купити.
– І давай швидше додому, Зоя з Еммою на вокзалі чекають.
І подзвонила дочці.
– Ти Знала? Чому не попередила, ми б їх зустріли.
– Мамо, я прошу тебе. Не починай стрибати перед ними, бо сядуть на шию. Вони самі мали тобі подзвонити. Ось нехай зачекають і подумають.
Тетяна встигла вже швидко накрити стіл, без особливих вишуканостей, але пиріг встигла спекти.
– Ну, зустрічай мати гостей, проходьте, не соромтеся. Вибачте, що так сталося. Несподівано. Повідомити треба було.
На порозі з’явилися Емма з чоловіком та незадоволена Зоя Дмитрівна.
– Ми раз у сто років вирішили приїхати, подивитися Київ. Емма з Вадимом насилу відпросилися у відпустку. Спеціально приїхали без попередження, приємний сюрприз зробити хотіли. А що отримали? Чекали на вокзалі дві години. Рідня називається.
Тетяна клопотала перед гостями, намагалася загладити провину.
– Проходьте, влаштовуйтесь, розташовуйтеся. Марина в положенні, втомлюється, роботу не кидає, от, мабуть, і проспала.
– Та зажерлася ваша Марина. Розбагатіла, не потрібні їй бідні родичі. Нова квартира, близько до центру міста, у гості жодного разу не запросила. Зустріти рідну тітку із сестрою не могла. Перед зятем соромно за таку рідню.
Після застілля гості розслабилися, заспокоїлися, лягли відпочити.
– Тісно у вас. Емма з Вадимом могли б пожити у молодих, їм там веселіше буде, а я вже тут з вами, зі старими.
Марина зателефонувала батькам ввечері.
– Мамо, як ви? Ти там сильно не напружуйся. Бережи себе. Чи надовго вони приїхали? Мою адресу їм не повідомляй, я до вас заїду сама на тижні.
Батько ставився до гостей простіше, тож за нього дочка не переживала. У понеділок після роботи Марина із чоловіком заїхали побачитися з ріднею.
– Мариночко, вітаю! Красуня! – Як ні в чому не бувало, белькотіла тітка Зоя. — Коли нас запросиш, квартиру твою подивитися хочеться, як живеш. З Вадимом тебе познайомити та й з твоїм чоловіком познайомитися.
За Марину відповів Ігор.
– Запросимо, звичайно. Але на тижні не вийде, Марина багато працює, і їй треба відпочивати, тож приїжджайте в неділю зранку, щоби ввечері дружина ще встигла відпочити.
Вигляд у Тетяни Дмитрівни був стомлений. Вона намагалася всім догодити. Ротів багато, а помічників немає. Тільки чоловік може сходити до магазину, і іноді допоможе помити посуд.
Емма з Вадимом музеями та виставками ходили, поверталися голодними, Зоя Дмитрівна іноді залишалася вдома просто відпочити, не “заважала” сестрі на кухні.
У неділю вся родина Марина з Ігорем зустрічали гостей у своєму будинку за добре накритим столом. А ввечері чинно проводили їх додому, точніше, у квартиру батьків. Їхати до себе додому гості й не збиралися.
– Треба якось їм натякнути. Мама вже втомилася. Може купити путівки батькам до санаторію? Я знаю поведінку Тітки Зої, з нею дуже важко.
– Батьки поїдуть, а гості залишаться. – засміявся Ігор. – Відправити батьків відпочивати краще восени, а зараз треба просто натякнути гостям, що настав час їхати. Я можу це зробити.
Але тут зателефонував батько.
– Марино, приїжджай, мамі погано.
Марина з чоловіком приїхали одразу. Біля будинку стояла швидка допомога. Лікар простяг Марині рецепт:
– Нічого страшного, просто перевтома. Підскочив тиск. Відпочинок, спокій, вітаміни. У такому віці берегти себе треба.
Ігор звернувся до Зої Дмитрівни та Емми.
– Дорогі гості, не набридли вам господарі?
Марина його перебила.
– Мама втомилася і їй потрібний відпочинок, тож давайте ми зараз прямо на сайті купимо вам квитки.
– Але ж ми ще не все подивилися. У нас ще квитки до театру назавтра.
– Тоді можете переїхати до готелю.
Гості явно не збиралися їхати.
– Тетяні потрібен догляд, і я доглядатиму її — сказала Зоя Дмитрівна.
– У неї є чоловік і ми поряд. Не хвилюйтесь, за нею є кому доглядати. А ви маєте виїхати, звільнити квартиру. Мамі потрібен спокій. Додому чи готель, це ваш вибір.
Вадим почував себе ніяково, Емма знайшла вихід.
– Ми можемо пожити у вас. Люди не чужі, місця вистачить, а мама справді може допомогти сестрі. Та й лікар сказав, що нічого страшного треба відпочити.
Наполегливість родичів обурювала, та й Марина не здавалася. Їй вдалося випровадити зухвалих родичів, вислухавши на свою адресу багато неприємного. У готель вони, звісно, не пішли — дорого.
Прямо на сайті їм купили квитки. Щоправда, власним коштом віддали гроші за квитки до театру, і наступного дня проводили їх на поїзд. Порадивши: більше ніколи не приїжджати без запрошення.
