Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися людям у вічі?
— І що ти в ньому знайшла, — питала мене подружка, коли я сказала їй, що Сергій зробив мені пропозицію. – Ні грошей, ні фігури. Очам нема за що зачепитися, — продовжувала вона знизувати плечима.
Дурненька, та хіба це важливо для сімейного життя? Гроші можуть раптово закінчитися, а від постаті за двадцять років нічого не залишиться. Проходить все, окрім хорошого відношення.
Мій Сергій з першого дня знайомства проявив себе як співчутлива та розумна людина. Я в нього була на першому місці. Шкода, що багато жінок не розуміють, наскільки це важливо.
Обирають собі самців, а потім скаржаться, коли ті на всі боки дивляться. А ви на що розраховували? Треба було головою добре думати, перш ніж «так» у загсі говорити.
Залицялися до мене свого часу такі «самці». Не те, що букет не принесуть, навіть до ладу не поцікавляться, як у мене справи, чим я взагалі живу, чого хочу і про що мрію. Ні, такі типажі, навпаки, чекають, коли ти почнеш їх обслуговувати. Їм важливо, щоб жінка до рота заглядала з дурним виглядом. І не ставила зайвих запитань.
А мій Сергій і запитає, що я сьогодні їла і як почуваюся, і допомогу запропонує. Мені дуже подобається, що чоловік зі мною у всьому погоджується. Знаєте, це найвища чоловіча мудрість. Ну навіщо сперечатися, адже все одно всім відомо, що жінка – завжди права.
Я жінка, і тому мені краще знати, як жити, що їсти, як виховувати дітей. На те я і хоронителька вогнища.
І сім’я у мого Сергія чудова. Свекруха Ніна Петрівна вже у віці, але й досі поважає мене. Я, буває, іноді злюся на чоловіка, коли він намагається мене не слухатись. Дзвоню відразу свекрусі:
— Ніно Петрівно, Сергій знову не слухається. Не хоче вечорами вечерю готувати. Але ж більше нікому це робити. У мене так голова болить останнім часом. Ось не повірите, приходжу та падаю. А Сергійко вередує і каже, що теж втомлюється.
Ніна Петрівна відразу починає просити вибачення. Я, мовляв, поговорю з сином, поясню йому, що ти погано почуваєшся. Ось так.
Подруги тепер мені заздрять. Ще б пак, одна вже сто років у розлученні, інша свого благовірного з половиною міста ділить. А хто винен? Самі й винні. Треба було не за цікавих та красивих заміж виходити, а за зручних та слухняних.
Ось хтось із подруг мого Сергія і наврочив. Інакше, як пояснити, що він раптом почав характер проявляти.
Цього року у нас із ним суцільні ювілеї. По-перше, виповнюється тридцять років нашого спільного життя. Я вже замовила чоловікові подарунок і вигадала, як привітаю його. Влаштуємо невеликі домашні посиденьки з тортиком та чаєм.
По-друге, Сергію цього року виповнюється рівно п’ятдесят років. Вік серйозний, половина життя позаду. Час подумати про те, що чекає попереду.
Хотіла я ювілей чоловіка відзначити також вдома, але він несподівано встав дибки. Хочу, мовляв, хоч раз у житті погуляти у ресторані. Невже, кричить, за ці роки я не заслужив хоч раз зробити щось так, як сам цього хочу.
Я знизала плечима:
– Ну добре. Ресторан так ресторан. Хоча, звісно, це дорого.
Чоловік одразу додав, що гостей запрошуватиме сам. Ну ні, відповіла я. Запросити треба тих, кого треба запросити. Потрібних та корисних людей, відданих друзів.
А ти, кажу Сергію, зараз покличеш якийсь табір. І годуй їх потім за свої кровні. Чоловік зубами заскрипів, ще одна нова риса, але нічого не сказав.
Свято проходило гладко. Гості їли та веселилися, все було дуже пристойно та цивільно. Я навіть подумала, що це не такий вже й поганий варіант свята. Можливо, свій ювілей я також відзначу у ресторані.
Ведучий оголосив, що зараз буде прем’єра номера, який замовив сам іменинник. Мій Сергій весь почервонів.
І тут, ви просто не повірите, на сцені з’являється справжнісінька танцівниця майже без одягу. У панчохах, білизні та решті, що їм належить, так би мовити, носити. Під музику вона почала звиватися, потім підійшла до чоловіка і почала біля нього тертися.
Сказати, що я була шокована, це не сказати нічого. Гості спочатку роти порозкривали, а потім почали схвально плескати та на мене коситися. Пара знайомих навіть сказали мені, що подібного не очікували від нашої пуританської родини.
— А ви, виявляється, ті ще пустунчики, — підморгнула подруга.
Який це був сором, ви не можете собі уявити! Мені хотілося провалитися крізь землю. А чоловік стояв, як так і треба і весь сяяв від задоволення.
Як закінчився вечір, я пам’ятаю невиразно. Мені здається, я була на межі серцевого нападу. А чоловік у відповідь на мої закиди сказав лише одне. Йому, мовляв, набридло бути підкаблучником. Мовляв, хоч у п’ятдесят, але він буде альфа-самцем, який начхати хотів на дружину.
– Якщо ти маєш щось проти, то я тебе не тримаю. Можеш йти зі своїми претензіями… знаєш куди, — порадив мені чоловік.
Свекруха, коли я їй подзвонила, розвела руками. Каже, син посварився і з нею.
Ну точно, з глузду з’їхав. Нічого, я знайду спеціаліста, який поверне мені мого Сергія і позбавить цього альфа-самця яєць! Даремно я, чи що, стільки сил у виховання чоловіка вклала.