Настали у нас із чоловіком важкі часи, це був фінансово важкий місяць: машина зламалася, багато грошей на ремонт витратили.
Ще у старшої доньки був випускний після закінчення школи, теж витратилися, чоловік планово поставив імплант.
Коротше, сіли ми на мілину! До найближчої зарплати, звичайно, дожили б, але на хліб, окрім вершкового, хотілося б ще ковбаски покласти.
– Гриші подзвониш? — запитала чоловіка, згадавши про боржника. – Чи не час нам його золото в ломбард здавати?
Гриша – дівер. Брат чоловіка – каламутний тип. Начебто й працює, але грошей завжди немає. Начебто одружений, але з дружиною то живе, то не живе.
Любить він позичати та не віддавати. Рік тому, коли він попросив у нас десять тисяч на тиждень, чоловік йому сказав, що без застави не дасть.
– Цього вистачить? — він зняв з руки обручку і тоненький браслет.
Над обручкою Гриша тремтів, та й браслет був свіжий, дружиною подарований на честь чергового примирення.
Чоловік заставу прийняв, десять тисяч на тиждень видав. За рік Гриша жодного разу не намагався повернути хоча б сто гривень із суми боргу, зате посягань на заставу було достатньо!
Посягали на золото всі, кому не ліньки! Гриша та його дружина, чоловікова сестра і свекруха. Останні, до речі, недолугість Гриші визнають, але жаліють його, поблажливо ставляться.
Гроші не повертає? Нині ні, але потім поверне, рідня ж! Від дружини загуляв? Буває, помиряться! Знову без роботи залишився?
А ви спробуйте, знайдіть зараз нормальну роботу! Будь-яким його діям вони знайдуть виправдання.
Тиснули на все: це ж брат, у нього сім’я, дружина його пиляє за обручку і подарунок, дитина маленька, сором, совість і так далі.
– Скиньтеся, за Гришу поверніть гроші, одразу віддам обручку та браслет, — відповів чоловік на всі посягання, але ніхто не поспішав повертати нам його борг.
Навіщо чоловік взагалі гроші дав, якщо знав, що його братик проблемний? Як мені чоловік сказав, настрій був добрий. Та й на заставу розраховував.
Просив Гриша на дитину, ліжечко купити, а то старе розсохлося, дитина скалку спіймала, і ще на щось, теж пов’язане з дитиною.
Згадала я про золото. Чоловіку про нього нагадала. Він зателефонував до Гриші.
– За три дні піду до ломбарду! Хоч частину грошей собі поверну! Навряд чи за твої прикраси десять тисяч дадуть.
Гриша гроші знайшов, за обручкою та браслетом з’явився. Засмутився, що з кредитки довелося зняти, а тому дружина його приб’є.
– Якщо обручки позбудешся, точно приб’є, — не повівся на його ниття чоловік.
На ковбаску гроші знайшлися. Ура! Дожили ми того клятого місяця.
Найсмішніше, що про шантаж стало відомо всім небайдужим до Гришиного життя. Дружина дівера та моя свекруха із чоловіковою сестрою, заборонили Гриші з нами зв’язуватися, раз ми настільки непорядні люди.
Непорядні, бо на святе посягнути хотіли! Горіти нам у пеклі!
– Застава, не застава, розписка, не розписка — не дам більше йому ні гривні, — вирішив чоловік.
“Давно пора”, – подумала я, міцніше обійнявши чоловіка. Бо, все одно для всіх гарним не будеш!
