Історія сталася на минулий Новий рік. У грудні позаминулого року вселився в квартиру, прописався, почав обживатися.
До слова, тоді я жив один і взагалі не планував заводити сім’ю. Друзі покликали святкувати Новий рік. Увечері першого числа я поїхав додому. Вже піднявся на поверх, підійшов до дверей. Почав шукати ключ по кишенях. Немає ключа.
Обнишпорив рюкзак, тричі перевірив кишені куртки і брюк. Подзвонив другу, у якого відзначали свято – у нього теж ключа не було. Згадав, де міг упустити ключ. Іноді він примагнічував до чохла телефону. Ну точно десь упустив.
В інтернеті знайшов організацію в стилі “чоловік на годину”. Подзвонив – не працюють. Другі – не працюють … Треті – теж не працюють. Від відчаю хотів уже їхати до батьків ночувати.
Подзвонив в четверту організацію. Жінка уточнила адресу, запитала, чи готовий я почекати півтори години. Погодився.
Приїхала жінка (а я думав, що вона тільки на дзвінках), оглянула мене і запитала, чи є документи які, підтверджують, що я живу в квартирі. В іншому випадку погодилася розкрити двері тільки при дільничному.
Добре, що прописатися встиг. Дістав з рюкзака паспорт. Показав. Жінка запитала, мені акуратно двері розкрити або роздовбати. Я попросив акуратно. І, дійсно, акуратно розкрила двері за хвилин 6-8.
Запросив її на чашку кави. Через годину вона пішла.
На наступний день передзвонив їй, запросив в жарт знову двері розкрити. Вона сказала, що я або дуже невдачливий, або дуже тупий. Але все ж приїхала. Пили вино, їли тортик. Вже як рік живемо разом. Ось така моя новорічна історія.
P. S. Дівчина насправді інженер-конструктор, а підробляла “домушницею” через відсутність роботи. Зараз працює за фахом.
Зі свекрухою у Віри нещодавно вийшла сварка, молода жінка остаточно посварилася з матір’ю чоловіка. Антоніна…
-Я анітрохи не хвилююся, що ми з Олесею вчора знову посварилися, – говорив Максим. –…
Андрій Петрович повернувся із роботи. Вдома смачно пахло, він зголоднів. Не встиг сьогодні пообідати. Усю…
- Вони казали, що не мають грошей, а самі… - Христина була просто розчавлена подією.…
Як зараз пам'ятаю той осінній, листопадовий день, коли до мене прийшла Люба. Дощ тоді зарядив…
– Віро, термінова справа! Ну виручи ще разочок… — просила Жанна на тому кінці дроту.…