Жила-була звичайна сім’я. Дружина займалася господарством, а чоловік ходив наліво. І думав, що ніхто і ніколи не зловить його на зраді. Але ще у подружжя була собака.
Так часто буває в житті. Ти думаєш, що розумніший за всіх, що свої гріхи настільки ретельно маскуєшь, що жоден комар носа не підточить. Але комар, може, й ні. А собака?
Наша історія – про саму звичайну сім’ю. Чоловік, дружина і дитина. Заводами і пароплавами наші герої не володіли, але і на хлібі з водою теж не сиділи. Загалом, сім’я як сім’я. Їх таких багато.
Так, зовсім забули згадати ще про одного героя, якому в нашій історії дісталася фактично головна роль. У родині жила собака. Пес на прізвисько Март. Чому саме Березень? Так колись Костянтину подарували цуценя в цьому місяці, ось чоловік і не придумав нічого кращого, як дати кличку згідно місяця.
Март був в родині улюбленцем. Синочок Ромка з ним часто возився. І дружина Костика Маргарита, бувало, погладить. Але займався псом, так уже повелося, сам Костянтин. Так було до останнього часу. Що ж змінилося?
Так просто у Костика на роботі якийсь нескінченний аврал почався. Якщо о дев’ятій вечора додому приходить, вже щастя. А так і за північ траплялося. А то раптом екстрені відрядження на пару днів. Тому Маргариті тепер довелося більше проводити часу з Мартом. Що поробиш, адже чоловік грошики заробляє. Чи не гуляє і на дивані не валяється, як в інших сім’ях.
Тому, коли одного вечора вечір вже звично подзвонив додому і сказав, що буде сьогодні пізно, Рита кивнула псу: «Значить, знову ми йдемо гуляти з тобою». Правда, варто відзначити, що найчастіше жінка вигулювала вихованця, по-швидкому, щоб пес міг зробити свої необхідні собачі справи.
Але чотириногому другу явно такої короткої прогулянки не вистачало. Ось і вирішила Маргарита, що в цей раз треба зробити гарну прогулянку в те місце, де пес звик гуляти з господарем. Тобто, в парк. Там дійсно роздолля, і Март зможе гарненько повеселитися.
Маргарита не знала, яким шляхом чоловік з псом ходять до парку. Тому одягла Марту нашийник, вийшла з ним на вулицю і просто наказала: «Шукати!». Можливо, пес по-своєму зрозумів цей наказ. Тому що, дуже скоро Рита зрозуміла, що пес наполегливо тягне її зовсім в протилежну від парку сторону. І хвилин через десять вони виявилися біля під’їзду якоїсь висотки.
Март поводився дивно. Дряпав під’їзні двері і наполегливо гавкав, задираючи морду вгору. Рита все ще не розуміла, що відбувається. Але на секунду глянувши вгору сама, раптом помітила у вікні другого поверху … свого чоловіка.
Пазл почав складатися в її голові. Але, все ще не бажаючи вірити в очевидне, Рита знаком показала, щоб Костик відкрив під’їзд. Правда, той відкрився сам. Якась бабуся вийшла на подвір’я, і пес, юркнув повз неї, тут же «почухав» по сходах вгору.
Маргарита обережно рушила слідом. Собака, тим часом, зупинилася біля потрібної двері, стала на неї гавкати. Трохи сумніваючись, Рита все-таки натиснула на дверний дзвінок.
Двері відчинила молода дівчина. Як Риті здалося, зовсім молоденька, років двадцять з невеликим. Але умовляючи себе не влаштовувати сцен, Рита попросила красуню покликати її чоловіка. Все тепер встало на свої місця. Март тут бував, і не раз. І коли вона наказала йому «Шукати!», Він пішов не в парк, а до коханки господаря.
Коли Костик вийшов до порогу, Маргарита передала йому нашийник пса, який радісно крутився біля його ніг, і з удаваним спокоєм сказала: «З завтрашнього дня гуляєш з ним сам. Тільки тут, а не там, де ти жив раніше. Більше не хочу тебе бачити. Ніколи ».
Трохи згодом Маргарита подала на розлучення. Відверта і цинічна зрада близької людини вона пробачити так і не змогла. Хоча чоловік робив спроби домогтися пробачення, благаючи її зберегти сім’ю. Тільки це була б вже не сім’я, а тільки її видимість.
Тим не менш, деякі подружки радили Риті не поспішати спалювати мости. Хтось навіть називав її дурною. Але наша героїня виявилася принциповою. «Ми були разом, тому що я його любила. Зараз я його ненавиджу. Як ми можемо продовжувати бути сім’єю? », – відповідає Рита своїм критикам.
Що тут додати? Кожна доросла людина може сам вибирати свою долю. Інша справа, що від любові до ненависті шлях часом дуже короткий. Як і зворотна дорога теж. Так що, в житті наших героїв ще, можливо, не все втрачено. А ви як вважаєте?
Мама все життя відмовляла мені у підтримці, навіть у найменшій. А ще вона ніколи не…
Насправді ніщо не віщувало біди. Зрозуміло, я помічала, що Андрій завжди виглядає з голочки, обожнює…
Я дуже рада, що мама зважилася у свої сорок вісім років почати все з чистого…
Моя сестра минулого року отримала цікаву пропозицію щодо роботи та поїхала за контрактом на чотири…
Наша сім'я не скажу, що була дуже багатою, але цілком заможною. Батьки оплатили нам з…
Мій чоловік - Андрій - єдиний "дорогоцінний синочок" Тамари Павлівни. Чи треба говорити, що вона…