Я солодко потяглася і глянула на годинник, який показував о пів на одинадцяту. Сьогодні у мене був день народження, і я знала, що Антон обов’язково подарує мені гарний подарунок.
Я задумливо дивилася в стелю, намагаючись передбачити, що саме подарує мені чоловік. Проте, більше мене хвилював інший момент: що Антон подарує своїй матері, Альбіні Назарівні.
День народження у нас слідували один за одним, тому я на свій завжди знала, що наступного дня ми піднесемо свекрусі.
Скрипнули двері, і до кімнати зайшов Антон. У руках він тримав заповітну коробочку з телефоном! Я заверещала від щастя, зрозумівши, що чоловік витратив купу грошей на новенький Айфон.
З одного боку, мені було шкода цих грошей, а з іншого, я не могла натішитися на широкий жест Антона.
– Я шалено вдячна тобі за подарунок! – Радісна, я кинулася на шию до чоловіка. – Повірити не можу. Я так довго мріяла про нього!
– Я дуже радий, що ти лишилась задоволена! – пишаючись собою, чоловік усміхнувся мені у відповідь.
Я близько десяти хвилин крутила телефон у руках, а потім згадала про свекруху.
– Альбіні Назарівні ти також підготував подарунок? – поцікавилася я у чоловіка.
– Так, не знайшов нічого кращого, як купити їй релакс-тур “Термальне Закарпаття”, – знизав плечима чоловік.
– У Закарпаття? А що там? Альбіна Назарівна просила тур? – Здивовано запитала я, відклавши свій подарунок убік.
Мене дуже зацікавили слова чоловіка та дивний вибір подарунка для свекрухи.
– Я спитав, що вона хоче. Мама відповіла, що їй нічого не потрібно, але вона завжди так каже, а потім ображається.
– Хоч на пряму і не каже про це, – пояснив Антон. – Натомість я пам’ятаю, що раніше вона мріяла про те, щоб подивитися на Карпати.
– Серйозно? В Карпати на релакс-тур? – Я ледве втрималася від того, щоб не розсміятися. – Мені здається, що ти даремно спустив гроші. Альбіна Назарівна навряд чи поїде…
– Ну подивимося, – байдуже знизав плечима чоловік.
Того дня ми більше не розмовляло про подарунок свекрусі, бо я була повністю зосереджена на тому, щоб розібратися з телефоном.
Наступного ранку, який теж випав на вихідний день, ми вирушили вітати Альбіну Назарівну.
Свекруха, знаючи про те, що ми приїдемо із вітаннями, навіть встигла накрити святковий стіл.
Я з нетерпінням чекала на реакцію свекрухи на подарунок, куплений чоловіком на свій розсуд.
Щойно Антон простяг матері конверт, я завмерла над салатом з виделкою в руках.
Альбіна Назарівна з подивом зазирнула всередину та витягла звідти сертифікат.
– Тур “Термальне Закарпаття”? Правда? Ой, дорогі, дякую вам велике! – побачивши подарунок, розплакалася вона.
– Я стільки років мріяла туди потрапити. Найкращий подарунок у світі! – Додала вона, розмазуючи сльози по щоках.
Нам коштувало великої праці заспокоїти Альбіну Назарівну, що розчулилася. Я дивувалася, чому свекрусі так сподобався, такий “активний” подарунок?
Вона ж ніколи не воліла подорожувати? Та й до своєї зовнішності ставилася байдуже!
Проте, на смак і колір товаришів немає, тому я не стала вдаватися до подробиць радості Альбіни Назарівни. Головним для мене було те, що свекруха залишилася задоволена подарунком.
Повернувшись із туру, вона ще раз подякувала нам і попросила відтепер дарувати їй лише тури різними містами.
Ми пообіцяли надалі враховувати побажання Альбіни Назарівни. Однак, наступний рік для нас видався тяжким.
Антон отримав травму на роботі, тому основна частина заробітку йшла на його лікування та реабілітацію.
За тиждень до мого дня народження він повідомив мені про те, що з подарунком доведеться почекати.
Я спокійно прийняла цю новину, тим більше я знала, що чоловік без букета мене не залишить.
У день народження Антон подарував мені букет і пообіцяв трохи згодом загладити свою провину.
– Взагалі не хвилюйся з цього приводу, ти мені минулого року зробив шикарний подарунок, – запевнила я чоловіка.
Однак наступного дня я різко змінила свою думку! Приводом став день народження Альбіни Назарівни!
До моменту візиту до квартири свекрухи я була впевнена, що вона отримає аналогічний подарунок. Побачивши чоловіка з букетом квітів для матері, я не запитала, чи буде ще щось.
– Мамо, цього разу ми даруємо тобі індивідуальний тур “Львів зі смаком кави”! – радісно промовив Антон і вручив їй конверт.
Я здивувалася від несподіванки! Я ніяк не думала, що чоловік виділить лише свою матір! Я миттєво посумніла, але спробувала не показати свого невдоволення ні чоловікові, ні свекрусі.
Коли ми залишили квартиру Альбіни Назарівни, Антон звернувся до мене:
– Чим ти незадоволена?
– Хто сказав? – Закотила я очі.
– Мені не треба нічого говорити, я і так це по тобі бачу, – заперечив чоловік.
– Добре! Так, ти маєш рацію! Я незадоволена і, дуже сильно скривджена! – гаркнула я на чоловіка і сіла в машину.
– Що не так? – сухо спитав Антон. – Я не можу знайти причини твого невдоволення. Навіть уявити нічого не можу…
Я з образою підібгала губки, зрозумівши, що чоловік не помітив, чого саме я образилася.
– Сказав, що грошей немає, мені подарував букет, а своїй мамі – тур! Добре ти її виділив! – З досадою сказала я. – Я думала, що ти нам обом подаруєш по букету…
– Я все пояснив тобі й сказав, що зроблю подарунок пізніше, – виправдовувався Антон.
– Міг би й Альбіні Назарівні теж зробити пізніше, – невдоволено пробурчала я.
Чоловік не став зі мною сперечатися і вирішив промовчати. Наступного дня він подарував мені велотренажер!
Проте, радісніше від цього мені не стало. Я насупилась і спустила на чоловіка всіх собак.
– Навіщо мені цей тренажер? Хіба я просила? – обурено вигукнула я. – Таке почуття, що тобі аби чергу відбути…
– Тобі все не так! – розпалився у відповідь Антон. – Нічого не подобається. Таке почуття, що тобі просто хочеться мене облити брудом!
Відповісти чоловікові я не встигла. У цей момент у двері подзвонили, і ми пішли відчиняти.
Виявилось, що до нас у гості прийшла Альбіна Назарівна. Вона відразу ж зрозуміла, що ми посварилися.
– Що сталося? – Запитала вона. – Тільки не кажіть, що все нормально. Я бачу протилежне…
Я не стрималася і вивалила на свекруху все, що думала про чоловіка, та його поведінку.
Я чекала, що та у відповідь звинуватить мене в огидному ставленні до неї та її сина.
Проте, на мій подив, Альбіна Назарівна стала на мій бік. Вона невдоволено подивилася на сина і повчальним тоном промовила:
– Олена має рацію! Спочатку ти мав подумати про неї. Вона твоя дружина, а потім уже дарувати мені подарунки.
– До речі, твій батько робив саме так, і свекруха ніколи не ображалася ні на нього, ні на мене. Я трохи засмучена тим, що ти такий не вихований. Сподіваюся, ти наступного разу думатимеш головою!
– Дивні промови, – Антон здивовано почухав потилицю. – Ти мене дивуєш…
– А ти мене! – пожурила сина Альбіна Назарівна. – Ти повинен ставитися до дружини так, як ставишся до мене. Мені подарував, значить, і їй винен.
– А тут, виходить, ти виділив лише мене! Більше так не роби, – додала вона і сіла за стіл. – Налийте краще мені чаю. Втомилася, поки добралася до вас.
Більше розмови про нашу сварку вона не заводила. Я була приємно здивована тим, як повелася свекруха.
Я ніяк не очікувала, що Альбіна Назарівна несподівано стане на мій бік. Хоч наші стосунки й були досить непогані, але нас назвати подружками було складно.
Тепер я знала, що завжди можу покластися на матір чоловіка! І мені це приємно визнавати! Чоловік, стосовно мене, повівся по-хамськи!
Повів коня кувати, як кузня згоріла! Хочу вірити, що він визнав свою провину, і більше так не вчинить! І справа тут зовсім не в матеріальному, а в духовному!
Як би ви вчинили в цій ситуації? Я виправдано образилася, чи перегнула палицю?
