Познайомився зі своєю майбутньою дружиною в вагоні-купе поїзда. Спочатку ми їхали втрьох: я, бабуся гладкої комплекції й симпатична дівчина.
Відбуття ввечері. Бабуся всю ніч переверталася з боку на бік, плескала дверима, сновигала. А годині о третій ночі влаштувала скандал з провідниками. Лаялася голосно на те, що у неї жорстке ліжко. Їй поміняли матрац, все одно не влаштувало.
Ми їхали не в сезон, тому багато купе в вагоні були вільними. Бабуся домоглася, щоб її перевели в вільний вагон. Ми залишилися вдвох.
Весь цей дурдом з переїздом бабусі тривав десь до пів на п’ятій. Тільки все закінчилося – лягли спати. Прокинувся я трохи раніше. Сходив за окропом – зробив чай. П’ю чай – у вікно дивлюся. Дівчина прокинулася. Ближче до обіду і вона вирішила чай попити.
Стала шукати гаманець. Зібралася на станції вийти – поїсти купити. Все перерила – гаманця не було. Вона зателефонувала комусь. Дивлюся, очі на мокрому місці. Виявляється, що гаманець з грошима забула вдома. Дістала печиво з рюкзака. І мовчки пила чай. Потім начебто заспокоїлася. Я запропонував їй трохи грошей. Домовилися на тому, що поверне відразу як тільки зможе.
Залишок шляху я на двох купував їжу. Вона ж зі скромності їла дуже мало. Обмінялися телефонами. Приїхали до Харкова. Кінцева. Розпрощалися.
Потім почалися звичайні будні: навчання і робота. Раптом посеред тижня дзвінок. Та сама дівчина. Зустрілися в кафе. Вона повернула гроші й запропонувала нагодувати вечерею. Мовляв, я ж її пригощав – тепер її черга.
Після цього вечора дівчина вже не виходила у мене з голови. У вільний час думати міг тільки про неї. Ніяк не виходив з голови образ її красивого мізинчика, як накручувала локон волосся і посмішка.
Подзвонив – запросив на побачення. Я думав, що вона відмовиться, оскільки була трохи старше. Але вона погодилася.
Уже через місяць ми зняли на двох одну квартиру на околиці Харкова поруч зі станцією метро. Квартира була дуже маленькою, чутність в житлі була огидною, ремонт убогий. Але чомусь саме та квартира викликала у мене теплі почуття. Це було перше житло, в якому я був з коханою людиною. Після роботи я не йшов додому – летів на крилах.
Уже закінчував універ, у мене почалися проблеми з грошима (на роботі почалися затримки з оплатою). У моєї коханої на роботі теж якісь махінації зі зміною форми власності. Коротше, грошей вистачало тільки на оплату оренди та на проїзд. Вечір. З їжі залишилися макарони, цибуля. Все, є більше нічого.
Дівчина відкрила макарони, я зробив піджарку з лука, цукру, солі й запашного меленого перцю. Їли макарони зі смаженою цибулею. Так смачно було.
Вже сімнадцять років пройшло з того часу. А ми з дружиною досі іноді готуємо макарони зі смаженою цибулею, згадуємо старе.
- Знову не спав? - Ірина подивилася на чоловіка з невдоволенням і прихованим жалем. Їй…
Знову. Той знайомий гіркий присмак розчарування заповнив Лілію, щойно вона кинула погляд на екран телефону.…
З боку сім'я Лозових виглядала ідеально. Він інженер-конструктор на солідному, престижному заводі, вона дитячий тренер…
Андрій прокинувся через те, що хтось голосно грюкнув дверима на кухні. Він розплющив очі, подивився…
Юля щовечора засинала під тихий скрип старого дивана, наче чула, як дихає Аліса крізь відчинені…
Галина стояла навпроти дзеркала в коридорі, намагаючись зрозуміти, яке обличчя потрібно зробити, коли вперше зустрічаєш…