Познайомився зі своєю майбутньою дружиною в вагоні-купе поїзда. Спочатку ми їхали втрьох: я, бабуся гладкої комплекції й симпатична дівчина.
Відбуття ввечері. Бабуся всю ніч переверталася з боку на бік, плескала дверима, сновигала. А годині о третій ночі влаштувала скандал з провідниками. Лаялася голосно на те, що у неї жорстке ліжко. Їй поміняли матрац, все одно не влаштувало.
Ми їхали не в сезон, тому багато купе в вагоні були вільними. Бабуся домоглася, щоб її перевели в вільний вагон. Ми залишилися вдвох.
Весь цей дурдом з переїздом бабусі тривав десь до пів на п’ятій. Тільки все закінчилося – лягли спати. Прокинувся я трохи раніше. Сходив за окропом – зробив чай. П’ю чай – у вікно дивлюся. Дівчина прокинулася. Ближче до обіду і вона вирішила чай попити.
Стала шукати гаманець. Зібралася на станції вийти – поїсти купити. Все перерила – гаманця не було. Вона зателефонувала комусь. Дивлюся, очі на мокрому місці. Виявляється, що гаманець з грошима забула вдома. Дістала печиво з рюкзака. І мовчки пила чай. Потім начебто заспокоїлася. Я запропонував їй трохи грошей. Домовилися на тому, що поверне відразу як тільки зможе.
Залишок шляху я на двох купував їжу. Вона ж зі скромності їла дуже мало. Обмінялися телефонами. Приїхали до Харкова. Кінцева. Розпрощалися.
Потім почалися звичайні будні: навчання і робота. Раптом посеред тижня дзвінок. Та сама дівчина. Зустрілися в кафе. Вона повернула гроші й запропонувала нагодувати вечерею. Мовляв, я ж її пригощав – тепер її черга.
Після цього вечора дівчина вже не виходила у мене з голови. У вільний час думати міг тільки про неї. Ніяк не виходив з голови образ її красивого мізинчика, як накручувала локон волосся і посмішка.
Подзвонив – запросив на побачення. Я думав, що вона відмовиться, оскільки була трохи старше. Але вона погодилася.
Уже через місяць ми зняли на двох одну квартиру на околиці Харкова поруч зі станцією метро. Квартира була дуже маленькою, чутність в житлі була огидною, ремонт убогий. Але чомусь саме та квартира викликала у мене теплі почуття. Це було перше житло, в якому я був з коханою людиною. Після роботи я не йшов додому – летів на крилах.
Уже закінчував універ, у мене почалися проблеми з грошима (на роботі почалися затримки з оплатою). У моєї коханої на роботі теж якісь махінації зі зміною форми власності. Коротше, грошей вистачало тільки на оплату оренди та на проїзд. Вечір. З їжі залишилися макарони, цибуля. Все, є більше нічого.
Дівчина відкрила макарони, я зробив піджарку з лука, цукру, солі й запашного меленого перцю. Їли макарони зі смаженою цибулею. Так смачно було.
Вже сімнадцять років пройшло з того часу. А ми з дружиною досі іноді готуємо макарони зі смаженою цибулею, згадуємо старе.
