– Значить так, люблячий синку! Твої речі вже у передпокої!
– У якому сенсі?
– У прямому! Кроком руш із моєї квартири! Їдь до сестри, діліть її мільйони від продажу будинку і доглядайте матір разом!
Ігор здивовано моргнув, переводячи погляд з дружини на три величезні дорожні сумки, які стояли в коридорі, які він відразу й не помітив.
***
– Ти пересердилася, Олено? – Ігор зазирнув у кухню. – Все, відійшла?! – Загалом мама приїжджає у суботу. Підготуй кімнату, постели там свіжу білизну.
Оля вже знайшла покупця на будинок, тож мамі їхати більше нікуди. Треба забирати.
– Що? – Олена здивувалася. – Що ти зараз сказав, Ігорю?
– Ну, а що такого? Оля продає будинок, а мамі потрібен догляд. Ми ж у місті живемо, тут і лікарі добрі, і клініки приватні. Ти ж удома зараз, часу повно.
– Тобто, твоя сестра продає будинок, який твоя мати їй подарувала, забирає всі гроші собі, а доглядати стару мені? – У своїй квартирі?
– Олено, не починай! Це ж моя мати, і вона в мене одна. А дружин може бути багато. – Я син, мій обов’язок – подбати про неї!
– Просто чудово, – Олена підвелася зі стільця. – Значить так, люблячий син. Твої речі вже у передпокої.
– У якому сенсі?
– У прямому.!Кроком руш із моєї квартири! Їдь до сестри, діліть її мільйони від продажу будинку і доглядайте матір разом!
Ігор здивовано моргнув, переводячи погляд з дружини на три величезні дорожні сумки, які стояли в коридорі, які він відразу й не помітив.
– Ти серйозно? – по жіночому верескнув він. – Тридцять два роки шлюбу! Ти виставляєш мене через те, що я хочу допомогти матері?
– Так, Ігорю! Саме через це. Через твоє абсолютно, непробивне его! – Ти вирішив, що можеш розпоряджатися моїм часом, моїм здоров’ям та моєю квартирою, навіть не спитавши моєї думки! Вимітайся!
Олена підійшла до дверей, відчинила замок і викинула сумки на сходовий майданчик. Ігор, бурмочучи прокляття, вискочив слідом.
Олена зачинила двері та замкнула їх на всі замки.
***
Хвилин за п’ятнадцять подзвонила старша дочка.
– Мамо, привіт! Тато щойно дзвонив мені, він просто в сказі! Каже, ти його речі в під’їзд викинула. Що у вас відбувається?
– Відбувається те, Аню, що твій батько вирішив привезти свою маму жити до нас. Назавжди! Без моєї згоди!
– Бабусю Аню? Але чому до вас? Вона ж живе у себе в селищі, і тітка Оля там поряд, за п’ятнадцять хвилин ходьби.
– Тому що тітка Оля вже знайшла покупця на бабусин будинок! – гірко посміхнулася Олена. – Адже бабуся оформила на неї дарчу два роки тому.
– Твоєму батькові від цього будинку взагалі не дісталося нічого. – Оля забирає всі гроші собі, а бабусю сплавляє нам під приводом, що в місті медицина краща.
– Ого… Нічого собі вони придумали. А тато що?
– А твій тато завів свою стару пісню: «Я син, я завдячую, мама в мене одна, а дружин може бути багато».
Він навіть не запитав, чиє в мене на це сили!
– Мамо, але… Це якось не по-людськи…
– Саме так, Аню! Я п’ять років не відходила від твоєї бабусі. Вона йшла важко, довго, я намагалася її лікувати, возила по клініках, витрачала всі наші заощадження.
– Але за фактом я просто продовжувала її агонію, змушуючи страждати і її, і себе. Я досі не можу забути ці нічні крики, ці нескінченні памперси, ліки.
– Я фізично та морально виснажена, моє здоров’я підірвано. І тепер я маю покласти залишок свого життя на те, щоб виходжувати свекруху, поки її дочка витрачатиме гроші від продажу будинку?
– Мамо, ти абсолютно маєш рацію. Я тебе розумію та підтримую, це несправедливо. Але чому тато так уперся?
– Тому що він звик жити на всьому готовому в моїй квартирі! Йому легко бути благородним за мій рахунок. Сам він і пальцем не поворухне, щоб за нею доглядати. Все лягло б на мої плечі!
Увечері до Олени приїхала молодша дочка Марина. Вона привезла продукти та мовчки обійняла матір на порозі.
– Мамо, тато і на нас образився, – розповіла Марина, ставлячи на стіл коробку з тістечками. – Дзвонив мені сьогодні вранці, кричав, що ми невдячні, бо підтримуємо тебе, а не його. Сказав, що ми зрадили сімейні цінності.
– Які цінності, Марино? – Цінності твого батька – це його особистий комфорт! Він прожив у моїй спадковій трикімнатній квартирі тридцять із лишком років, жодного разу не подумавши про те, щоб заробити на власне житло.
– Всі ці роки він плив за течією, працював на пів ставки, а всі великі проблеми я вирішувала. І тепер він може вказувати мені, кого я повинна доглядати у своєму будинку?
– Але, як вони взагалі планували цей переїзд? – спитала Марина. – Адже бабуся Ганна майже не ходить, їй потрібен постійний медичний догляд. Хто б цим займався?
– Адже тато на своїй роботі «втомлюється», а на вихідних у гараж їде.
– У тому й річ! – Олена хмикнула. – Твій батько планував благородно страждати лише на словах, а судно за його матір’ю виносила б я.
– Доглядальницю найняти у нас грошей немає, його сестра Оля ділитися мільйонами від продажу будинку не збирається.
– Все лягло б на мої плечі! – Я б знову була замкнена в чотирьох стінах, доглядаючи чужу мені людину.
– Знаєш, мамо, – тихо промовила Марина. – Я повністю на твоєму боці. Ти своє відпрацювала. – Ти виростила нас, ти доходила своїх батьків. Ти маєш право на спокійну старість.
– Дякую, доню. Мені дуже важливо це чути. Завтра я йду до суду подавати заяву на розлучення.
– А тітка Оля навіть не подзвонила тобі? – Запитала Марина, відпиваючи чай.
– Звичайно, ні, – Олена знизала плечима. – Навіщо їй дзвонити? Вона знає, що я буду проти.
– Вони з Ігорем все вирішили за моєю спиною. Думали, поставлять мене перед фактом у суботу: ось привезли маму, влаштовуй!
– Адже Оля дуже практична, будинок матері вона переоформила на себе давно, ще коли бабуся Аня була на ногах.
– Ігор тоді промовчав, не схотів сваритися з сестрою. А тепер Оля забирає гроші від продажу, а нам лишає проблеми.
– «Кому горщики, тому й хата» – це золоте правило, Марино. І порушувати його я не дозволю.
– Тато її завжди боявся, – зауважила Марина. – Тітка Оля вміє ним маніпулювати.
– Так, вона завжди крутила ним, як хотіла. Але тепер цю лавку зачинено! – Нехай крутить ним де хоче, але тільки не під моїм носом!
***
Наступного дня Ігор зателефонував дружині сам.
– Олено, нам треба поговорити, як дорослим людям, – пролунав у слухавці його голос. – Твоя ця істерика з речами у під’їзді – це просто дитячий садок. – Сусіди бачили, мені соромно у вічі людям дивитися.
– Тобі має бути соромно за своє нахабство, Ігорю, а не за мої дії! – спокійно відповіла Олена. – Документи твої я залишила консьєржу. Заяву на розлучення я підготувала.
– Розлучення? Чому? Через те що я виявив синівський обов’язок? – закричав Ігор. – Та ти просто жадібна, черства жінка! – Тобі шкода місця для хворої людини!
– Мені не шкода місця, Ігорю. Мені шкода себе! – Моїх батьків доходила я сама без твоєї допомоги. Ти в цей час спокійнісінько їздив на рибалку і в гараж, кажучи, що це мої проблеми.
– Чому ж зараз правила гри змінилися?
– Тому, що Оля не може забрати маму до себе! У неї маленька квартира, діти, чоловік неприємний. А в нас є місце!
– Ця квартира моя, Ігорю! І Оля продає величезний будинок бабусі. Нехай купить на ці гроші більшу квартиру, або найме мамі гарну доглядальницю.
– Чому проблеми Олі мають вирішуватись внаслідок мого здоров’я?
– Та як ти можеш рахувати ці метри та гроші, коли йдеться про життя людини? – обурився Ігор. – Мама виростила мене! Вона дала мені життя!
– Саме так – тобі! Не мені! Ти син – ти й доглядай!
– Орендуй квартиру поряд з Олею, найми доглядальницю для своєї матері. Але ти цього не зробиш, Ігорю. Тому що ти звик бути добрим чужим коштом.
– Ти хотів привезти маму сюди, щоб доглядала її я, поки ти будеш із мужиками в гаражах міркувати про свій високий обов’язок.
– Ти пошкодуєш про це, Олено, – прошипів Ігор. – Ти залишишся одна на старості років! Дочки відвернуться від тебе, коли зрозуміють, яка ти егоїстка.
– Доньки вже все знають, Ігорю. І вони на моєму боці. Так що один лишився тільки ти! Прощавай.
Олена поклала слухавку і раптом згадала останні три роки життя своєї матері. Це був важкий період: мати йшла довго, болісно, втрачаючи розум.
Олена тоді розривалася між роботою, будинком та лікарнею. Вона сама ставила крап.ельниці, повертала важке тіло, вислуховувала нескінченні примхи.
Ігор тим часом вважав за краще затримуватися на роботі, або їхати у свій гараж, аргументуючи це тим, що він просто заважає.
Олена не звинувачувала його тоді – це справді були її батьки.
Але зараз, коли ситуація повторилася, Ігор чомусь вирішив, що його борг має сплачувати його дружина.
***
У понеділок уранці Олена віднесла заяву до суду.
Процес розлучення затягнувся на кілька місяців, оскільки Ігор всіляко намагався затягнути справу і вимагав поділу спільно нажитого майна, включаючи старі меблі та техніку.
Коли Ігор отримав повістку до суду, він зробив останню спробу повернути все назад.
Він надіслав довге повідомлення, в якому звинувачував Олену в зраді, але наприкінці все ж таки запропонував почати спочатку – природно, за умови, що вони знайдуть компроміс щодо його матері.
Олена навіть не стала дочитувати до кінця.
Після розлучення Ігор переїхав до сестри Ольги, але жити там довго не зміг через постійні скандали із зятем, незадоволеним зайвим ротом у будинку.
Олена залишилася жити сама у своїй квартирі. Звичайно, доглядати матір син не став, Ольга теж особливо себе цим не турбувала.
Тож стареньку визначили в будинок для людей похилого віку. От тобі й обов’язок сина! При живих дітях мати в казенному домі віку доживає…
А ви як вважаєте, потрібно за життя квадратні метри переписувати? Чи слушно вчинила Олена? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
