На початку нашого подружнього життя, ми з дружиною заробляли приблизно однаково. І у відносинах у нас панувала, можна сказати, рівноправність. Я в цьому плані людина без упереджень, тому не вважаю, що обов’язково має бути так, що чоловік має заробляти більше. Мені все одно, аби гроші в родині були.
А через кілька років Оксана була при надії, та пішла у декретну відпустку. Звичайно, єдиним добувачем у родині залишився я. Грошей на життя вистачало, хоч і доводилося в чомусь обмежувати себе. Та й дитина – задоволення недешеве.
За два з половиною роки дружина повернулася на роботу, син пішов у садок. Оксана сказала, що втомилася сидіти вдома, і більше в такі довгі декрети не йтиме. Тим більше, що після того, як вона знову почала працювати, кар’єра в неї різко пішла вгору.
Але через два роки вийшло так, що дружина знову була в інтересному положенні. Ми з самого початку планували двох дітей, тому вирішили, що раз так вийшло, дитину треба залишати. Ми молоді, здорові та повні сил. Потім уже буде складніше.
– У мене на роботі зараз все добре, – сказала Ксенія. Якщо я зараз у декрет піду, то все проґавлю, і більше такого шансу у мене не буде.
– Ну, давай я візьму декрет, – відповів я. Закон це дозволяє. Спочатку я запропонував це жартома, а потім ми сіли, добре обміркували цю ідею і вирішили, що це буде вигідніше, ніж якщо зараз Оксана покине роботу.
Відразу скажу, декрет — це дуже непроста справа. Коли у нас з’явилася перша дитина, я багато допомагав Оксані. І на той час, як йти в відпустку по догляду за донькою, я вже вмів і суміші розводити, і заколисувати, і міняти підгузки, і мити, і гуляти.
Мені здавалося, що я дуже допомагав дружині з дитиною. Але коли став залишатися з донькою віч-на-віч на цілий день, зрозумів, що раніше виконував відсотків десять від усіх обов’язків.
Тим більше зараз дітей було двоє. Хоч старший і проводив частину дня у садочку, все одно треба було його розбудити, вмити, нагодувати, одягнути, відвести. І потім забрати додому, переодягнути, нагодувати й таке інше.
А ще при цьому цілий день треба займатися маленькою донькою, яку ні на одну хвилину не залишиш. Крім того, мені ще треба дружині вечерю приготувати та встигнути зробити домашні справи. Звичайно, я все це не встигаю.
Тільки Ксенія цього не розуміє. Я взагалі помітив, як сильно у нас погіршилися відношення, коли я почав сидіти вдома. Тепер дружина стала поводитися якось агресивно. Тому що вона мала вагомий аргумент.
– Я – єдина людина в нашій родині, яка заробляє гроші, – повторювала дружина щоразу, коли їй щось не подобалося. Я приходжу після роботи, а ти навіть вечерю не можеш приготувати?
– Загалом, я з двома дітьми цілий день, – відповів я. І розірватися не можу.
– Один у садку весь час, – говорила Оксана. Вважай, тільки з донькою сидиш, яка спить більшу частину дня. Я теж якось з маленькою дитиною сиділа, але нічого, поралася. І готувала, і прибирала, і себе до ладу встигала привести.
І так у нас відбувається регулярно. Дружина тепер, ніби відчула себе чоловіком у хаті. І думає, якщо вона працює, то має право бути невдоволеною всім .При цьому я не скажу, що під час першого декрету вона була ідеальною дружиною. Але я намагався ставитися до неї з розумінням. А Оксана чомусь перетворилася на тирана. І, скажу чесно, неприємно почуватися у залежному становищі.
Я добре розумію, що мені зараз вигідно сидіти у декреті , й тому доводиться терпіти витівки дружини. Тільки от не думаю, що таке спілкування в майбутньому позитивно позначиться на наших стосунках. Не знаю, чи надовго вистачить моїх сил і терпіння? Можливо, краще розставити все на місця?
