Роки залицянь. На шостий рік знайомства – весілля. На шостий рік спільного життя – донька. Дружина практично не працювала. Намагався їй у всьому догодити.
Після народження доньки моя увага перейшла з дружини на дитину. У якийсь період кохана захотіла відпочивати від родини та міста, попросила дачу. Купив ділянку, почав будувати. Їй не сподобалося, що надто близько сусіди. Купив гектар із готовим будинком, госпблоками, літньою кухнею. Купив їй позашляховик, щоб могла їздити в будь-яку погоду.
За 10 років було вкладено купу грошей і зусиль. Після віддалення ми навіть відмовилися від інтиму. Але я любив її, вона була сенсом життя. Навіть обожнював. Вона була з тих, що на скаку і коня зупинять і в хату, що горить, увійде. І готувала смачно, і шила, і вишивала. Могла і знала все, окрім електрики. Щороку вона проводила на дачі 150-170 днів на рік.
І ось коронавірус її відібрав її у мене. 40 днів ходив чорний, хоча донька у свої 16 років втрату матері зовні перенесла легше. А на 41 день я випадково заліз у її телефон, в особистий кабінет банку. І прозрів. Виявляється 7 останніх років на дачі вона співмешкала з сусідом, який на 5 років мене молодший. Тверезила його, коли було погано, поповнювала йому рахунок на телефоні, возила його за покупками до райцентру, допомагала по господарству.
Мало того, ще завела собі другого коханця за 850 кілометрів, до якого двічі на рік каталася, нібито в гори до подружки відпочити. І теж допомагала по господарству, допомагала з ремонтом. І все на мої гроші. Хоча постійно голосила, що каракуль вийшов із моди, і хоче нову, а чоловік економить, не дає купити. При цьому ще й розповіла про своє життя доньці, брала її з собою. У них виникли взаємні таємниці від мене. Донька мовчала про її особисте життя, а дружина не говорила мені про те, що дочка у 15 років стала дівчиною та має шкідливі звички.
Я, поки був час, до 13 років привчав доньку до думки, що треба добре вчитися, бути дисциплінованою, а коли вона перейшла під вплив дружини, та вчила її самостійності, підтримала її в прагненні заробляти гроші на манікюрах, привчила її до тому, що навчання лише оцінки, які треба отримувати не напружуючись. Привчила до думки про зручне існування, досягати у всьому максимуму без своїх зусиль.
Дружина, виявляється, навіть возила на екскурсії та на море свого коханця, чого не робила зі мною, а доньку брала за компанію. І що я маю тепер у наявності. Доньку 16.5 років, яка просто ніяк не керується, бо я не маю жодних важелів впливу. Заробляє сама, навчається у коледжі сама, приготувати, у крайньому разі, може сама. Але при цьому в будинку не прибирає, приходить, коли захоче, приймає рішення про подорожі сама, навіть білизну не може свою випрати.
Так, я не був святим, але сім’я була для мене сенсом життя. А тепер виявилося, що і будинок я збудував не там, і не для тієї, і дерева садив не там, де треба, і доньці не потрібен. І взагалі з’ясувалося, що дружина 20 років тому вийшла за мене заміж на зло своєму коханому, який втік практично з-під вінця. Таке відчуття, що з-під мене вибили табуретку. Все моє життя, виявилося фікцією. Відчуття, що в мене покійна дружина вкрала найкращі 25 років життя, які вже заново не проживеш.
Я згадую з теплотою про неї як про людину, я пробачив її як дружину, але я ненавиджу її як матір моєї дочки і нічого з цим не можу вдіяти. Дружина навіть вірші писала, доньці говорила, що мені не показує, щоб я її не засміяв, але насправді інші причини, прочитавши їх, я відразу б здогадався і про нелюбов до себе і про зради.
Створив собі кумира. І як тепер її відпустити? Навіть її батьки із задоволенням приймали, і мої гроші собі на лікування, та її коханця у себе вдома.
Тупик. І тепер кохану жінку додому не приведеш через доньку, і до неї не можу піти через дочку. Сам винен? Кохання все життя застилало мені очі?
