Я познайомився із чудовою дівчиною. Вона відповідала всім моїм критеріям. Красива, в міру розумна, любить життя, і вміє посміятися з себе. Я теж був красунчиком: стрункий, підтягнутий чоловік середнього віку, з пристойним заробітком. Ми зустрічалися пів року, покохали один одного, і я зрозумів, що тягнути не варто – зробив їй пропозицію.
Того ж дня, я повіз її на відпочинок до Львова, так, як вона мріяла там побувати. Ми вечеряли в п’ятизірковому готелі, і Світлана була дуже щасливою.Після повернення додому, ми одружилися, і почали жити, майже, душу в душу. Конфлікти у нас виникали, але рідко, найчастіше через дрібниці. Нічого не віщувало біди, та ситуація різко змінилася. Як з неї вийти, я навіть гадки не маю, хоча сам і винен!
Після одруження, мені хотілося всіляко оберігати, радувати свою дружину, виконувати всі її забаганки: хочеш подорож – ось тобі подорож, хочеш каблучку – ось тобі каблучка, купляв фірмову техніку, та брендовий одяг. Так і жили. Нещодавно я подарував їй дорогу машину, а рік тому звели величезний будинок на околиці міста, зробили пристойний ремонт.
Вона весь цей час не працювала, займалася собою і господарювала. Мене це влаштовувало. Навіщо жінці працювати, якщо її чоловік здобувач, грошей вистачає. Вона ходила по магазинах, витрачала зароблені мною гроші, й почувала себе чудово. Іноді, вона переходила межі, не знаючи міри у витратах, але я лише мило посміхався.
Не хотів зайвих скандалів, та щоб вона вважала мене жадібним. Нині часи змінилися. Мій бізнес, яким я займаюся понад 7 років, мало не збанкрутував. Криза вдарила по ньому вже давно, але ми намагалися триматися на плаву. Я зробив усе можливе, та неможливе, щоб вибратися з цієї ями.
І в мене вийшло! Але виникла інша проблема. Партнер, з яким ми працювали над проєктом, хоче піти, та просить мене викупити його частку, інакше продасть іншим людям. Зрозуміло, що я в цьому не зацікавлений. Зрозуміло, що вирішив піти на його умови, адже це дозволить мені стати одноосібним власником бізнесу, та керувати ним на свій розсуд.
Але є одне «але», у мене, поки що, немає всієї суми грошей. Потрібно продати майно, а частину його закласти, і скоротити щомісячні витрати. Дружина, замість підтримати мене у скрутній ситуації, запропонувала взяти в кредит всю суму.
А я, реально, все прорахував, й ситуація складається наступним чином: я беру кредит під мою машину та будинок, продаю машину Світлани, і ми починаємо жити не на 200 – 300 тис.грн, а на 50 – 70 тис. Мені здається, це цілком реально, навіть більш ніж достатньо. Вона, звісно, відмовилася.
Сказала, що я чоловік, і маю придумати щось реальне, а не фантастичне. Що вона виходила заміж за успішну, забезпечену людину, і не збирається жити з невдахою, що піде від мене. Коли ми починали жити разом, і я тільки будував бізнес, ми примудрялися жити й на 40 і 50 тисяч. Як усе змінилося! Довелося порадитись з мамою.
Вона сказала, що може трохи допомогти, але жінку не розуміє. Вона, свого часу, пережила всі кризи в бізнесі батька, і нічого жива! Я не знаю, як пояснити дружині, що потрібно потерпіти лише трохи – 2 роки максимум. А далі наше життя повернеться до колишнього стану, але воно й чути нічого не хоче.
Каже, як на неї дивитимуться її подруги, що вони сміятимуться з неї. Потай, я подав оголошення на продаж її автомобіля, покупець знайшовся швидко. Він уже приїжджав дивитися машину, але я не можу нічого йому відповісти, бо не знаю, як сказати про це дружині. Нещодавно вона з подругами планувала нову подорож.
Не бачу сенсу витрачати сотні тисяч на поїздки, у моїй ситуації. Якби не ці витрати, вже через 6-8 місяців мені належала б ціла компанія. Загалом, як поговорити з нею м’яко, щоб наполягти на своєму, і не втратити дружину? Чи любить вона мене, чи просто використовує мої ресурси? Цікаво послухати ваші думки, щодо цього.
