У свої 29 років Ігор був одружений тричі, з жодною дружиною знайти щастя йому не вдалося.
Дружини йому траплялися, м’яко кажучи, погані – всі три посміли виявляти неповагу до його мами, Алевтини В’ячеславівни.
Зі своєю першою дружиною Ігор познайомився ще в інституті, Наташа спочатку справила на нього гарне враження.
Зустрічаючись з дівчиною лише місяць, він відразу зробив їй пропозицію. Алевтина В’ячеславівна, влаштувавши маленький тест потенційній невістці, кандидатуру її схвалила:
– Готує добре, посуд миє правильно, з усіх боків. Ти, синку, обов’язково Наташу попередь, що після весілля вона має вийти на роботу. Багато хто зараз поєднує і роботу, і навчання. Я не хочу, щоб твоя дружина сиділа у тебе на шиї!
Ігор вирішив Наташі заздалегідь ні про що не говорити, серйозна розмова між ними відбулася вже після шлюбу:
– Наталко, тобі треба вийти на роботу.
– А як я працюватиму, якщо я на денному навчаюсь?
– Не знаю, шукай щось на вечір. Я ж працюю.
– Але я не планувала виходити на роботу, раптом дитина скоро з’явиться? Як же тоді?
– Це не проблема, трохи в декреті посидиш і повернешся до своїх обов’язків. А моя мама догляне за дитиною!
Наташа вже тоді подумала, що, мабуть, зробила помилку, прийнявши Ігоря пропозицію. Шлюб розпався через чотири місяці. Наталя, від чоловіка та свекрухи, просто втекла до своїх батьків.
Алевтина В’ячеславівна відразу почала дзвонити свасі:
– Не повернеться вона до вас більше. Ти що ж думаєш, я свою дочку ростила для того, щоб нею зневажала не зовсім адекватна жінка і її недолугий синочок?
Подавайте на розлучення, Наташа з Ігорем жити більше не хоче! Ігор шлюб із Наталією розірвав. Чоловік анітрохи не засмутився – така дружина йому точно не потрібна.
Тим більше його думку підтримала і мама:
– Добре, синку, що все скінчилося саме зараз. А уявляєш, якби у вас були діти?
– Сиділа б твоя Наташка в декреті, нічого не робила б, грошей би не заробляла. Все б ти, синочку, на своїх плечах тягнув!
Нічого, тобі лише двадцять три, ну які твої роки? Ще зустрінеш своє щастя!
Щастя на шляху Ігоря зустрілося за рік після розлучення з Наталією. Познайомився він із Валентиною, приїжджою дівчиною.
В обраниці Ігоря все влаштовувало, найголовніше, Валя працювала, та отримувала гідну зарплату.
Цього разу Алевтина В’ячеславівна жодних перевірок влаштовувати не стала, їй вистачило повідомлення про те, що майбутня невістка, нарівні з усіма, вноситиме свій внесок у загальний сімейний бюджет.
Одружилися швидко, і за тиждень Валя Ігоря приголомшила:
– Дорогий, я давно хотіла тобі сказати, просто боялася…
– Що сказати й чого боялася?
– Ну, мені здавалося, що ти від мене відвернешся… Загалом, у мене є дитина!
Ігор засмутився: знову мимо! Виховувати чужого сина в його плани точно не входило. Чоловік відразу побіг за порадою до мами, Алевтина В’ячеславівна поохала, і синові оголосила:
– Нічого страшного! Де весь цей час дитина жила? Ось хай там і живе!
Нехай твоя Валентина його іноді у гості приводить. Про переїзд зараз не може бути й мови, ваші стосунки ще часом не перевірені. А раптом ви, як з Наталкою, швидко розлучитесь?
Ігор слова матері дружині передав. Валентина засмутилася: звичайно, вона розраховувала сина перевезти із села до міста, але суперечити чоловікові не стала.
Подумала, що згодом це питання вирішиться саме собою. Адже, можна просто поставити Ігоря перед фактом, привезти дитину і сказати, що її батьки більше за нею доглядати не можуть.
Так Валентина й зробила. Десь за місяць після розмови з чоловіком, жінка привезла семирічного сина до квартири Алевтини В’ячеславівни.
Дитину прийняли холодно, Ігор одразу позначив:
– Скажи йому, щоб мене батьком не називав, і маму мою бабусею звати, теж не треба! Ми для твого сина – чужі люди.
Прохань йому щось купити, я теж чути не хочу. Внось частину своєї зарплати до загального казана, а решту, все, що залишається, витрачай на свою дитину.
Валентину, звичайно, таке ставлення дуже ображало. Вона розраховувала на те, що серце Ігоря здригнеться.
За великим рахунком, за Ігоря Валя вийшла тільки через квартиру, орендоване житло з’їдало левову частку її заробітку.
Цей шлюб теж проіснував недовго, Валентина, втомившись від нескінченних претензій, подала на розлучення, забрала сина, та повернулася, разом із дитиною, до батьків.
Ігор знову залишився один, Алевтина В’ячеславівна знову втішила сина:
– Ні, Ігорю, ти тільки уяви: з тобою все життя житиме чужа дитина!
– З Вальки й толку особливого не було, єдине, що працювала. Вдома я все робила, готувала на всіх. Так ні, щоб «дякую» за це сказати, а вона ніс повертати почала. Чи бачите, до дитини її недостатньо тепло ставляться!
А чому взагалі його приймати мають? Він нам ніхто!
З третьою дружиною Ігор познайомився на науковій конференції. Він туди поїхав, як асистент професора.
Віра Ігоря просто зачарувала – одразу видно, ділова жінка. З розмови, Ігор дізнався, що Віра – жінка доволі забезпечена, має свою квартиру, машину та певний статус у суспільстві.
Ігореві довелося довго до неї залицятися, Віра свого нового знайомого близько до себе не підпускала.
Коли Ігор у подробицях розповів матері про нове знайомство, Алевтина В’ячеславівна зраділа:
– Синку, це те, що тобі потрібне! З такою жінкою ти точно не пропадеш! А те, що вона на дванадцять років старша – дрібниця!
Скільки, кажеш, вона заробляє? Втричі більше, ніж ти? Беремо. Однозначно!
Але Віра виходити заміж за Ігоря спочатку відмовилася:
– Скажи мені, навіщо потрібний цей шлюб? Що він змінює? Жити ми чудово можемо і без реєстрації шлюбу.
– Ну що ти, Вірочко, я так не можу! Я не так вихований! Співмешкання не приймаю, тож давай, будь ласка, оформимо наші стосунки.
Віра подумала та погодилася. Зрештою, зараз розлучитися можна будь-коли, це не проблема.
Переїжджати до свекрухи жінка відмовилася:
– Навіщо мені жити у когось, маючи при цьому власну трикімнатну квартиру? Якщо хочеш – переїдь до мене. До твоєї мами точно я не поїду!
– Ну, люба, я не можу залишити маму! Як вона без мене?
– Ну, судячи з вигляду, Алевтині В’ячеславівні ще немає й шістдесяти. Вона впорається.
– Ти, Ігорю, мої умови почув. Якщо хочеш – переїжджай, а якщо ні – давай жити гостьовим шлюбом. Я згодна.
До дружини Ігор все ж таки переїхав, що дуже не сподобалося Алевтині В’ячеславівні. Вона сподівалася, що після переїзду Віри її трикімнатна квартира почне здаватися, а це – додатковий стабільний дохід.
Віра, досить досвідчена в амурних справах жінка, швидко почала прогинати під себе Ігоря.
До того ж робила вона це вміло – Вірі вдалося скоротити «побачення» чоловіка з матір’ю, Ігор став відвідувати Алевтину В’ячеславівну рідко.
– Сину, ти зовсім перестав приїжджати, що відбувається? Тебе дружина не пускає?
– Мамо, я зараз дуже зайнятий. Віра каже, що мені треба рости, розвиватися. Вона мені запропонувала написати дисертацію! Ось я зараз цим питанням і займаюсь.
Ігор після весілля перестав давати матері гроші. Алевтину В’ячеславівну це не влаштовувало – спочатку вона синові натякала, а потім у лоба сказала:
– Чому ти мені грошей не даєш? Як я сама маю утримувати нашу двокімнатну квартиру?
– Мам, немає поки що зайвих. Як тільки з’явиться, я одразу почну тобі допомагати. Потерпи, будь ласка, небагато.
Насамперед Вірі було важливо відірвати Ігоря від спідниці Алевтини В’ячеславівни. Чоловік їй подобався, як людина, він був уважним, податливим, легко йшов на компроміси.
Віра старанно перетворювала чоловіка на типового підкаблучника – їй дуже подобався цей тип чоловіків.
Але, і цей шлюб незабаром розвалився. Алевтина В’ячеславівна, використавши всі способи виманювання грошей із сина, зажурилася.
Звичайно, винною в черствості Ігоря залишилася Віра. Пенсіонерка довго розмірковувала і зрештою придумала, як змусити сина розщедритися:
– Синочку, мені потрібні гроші на лікування! Захворіла я. Як ти з’їхав, здоров’я зовсім не стало!
– Що трапилося, мамо?
– Ой, синку, довго пояснювати. Мені п’ятдесят тисяч потрібно, робитимуть операцію.
– Мам, але я не маю зараз таких грошей! Я знаю, що вони є у Віри. Попроси дружину, я думаю, що тобі вона не відмовить.
– Мам, а якщо відмовить?
– А ти їй розлученням пригрози! Скажи, що жити з нею не будеш, якщо вона не погодиться твоїй мамі допомогти.
Ігор дочекався повернення дружини з роботи й відразу звернувся до неї з проханням.
Віра чоловіка вислухала і відмовила:
– Ігорьку, ти чудово знаєш, що я досить багато грошей вкладаю у свою зовнішність. П’ятдесят тисяч у мене, звісно, є, але вони, так би мовити, цільові.
Ці гроші я витрачу на косметологічну клініку, на процедури збереження молодості.
Ігор ледь не задихнувся від образи:
– На процедури? Віро, ти розумієш, що йдеться про життя. Моя мама хворіє, її здоров’я в сотню, у тисячу разів важливіше за якісь уколи!
Я вимагаю, щоб ти мені допомогла! Ти моя дружина, і просто зобов’язана подати мені руку допомоги!
– Хто це сказав? Я тобі, любий, нічим не зобов’язана. Захворіла твоя мати? Шукай гроші на її лікування. Я тут до чого?
– Тоді я подам на розлучення!
– Ну й гаразд, подавай. Ти мені все одно набрид. Збирай свої речі, та повертайся до коханої мами. З тобою жити неможливо!
Ігор злякався і відразу почав просити дружину одуматися. Віра свого рішення не змінила, сама зібрала його речі, та виставила чоловіка за поріг.
Алевтина В’ячеславівна розлученню рада, нарешті її син повернувся до батьківського будинку, а ось Ігор, навпаки, засмучується і не втрачає надії повернутися до дружини. Але, мені, здається, шансів у нього немає! А ви як вважаєте?
