Коли я була підлітком і подумати боялася про те, як жити без мами. Ми були справжніми подругами, їй я довіряла все на світі. З моїми ж синами ситуація дещо інакша.
Нещодавно я виїжджала на тиждень на дачу, щоби прибирати на ділянці і підготувати її до холодів. Чоловік зі мною поїхати не міг через роботу. Синів я не примушувала, але молодшенький, Костя, сам зголосився мені допомогти. А старший, Льошка, заявив, що хоче залишитися вдома.
Я розуміла, що він проведе цілий тиждень без нагляду. Чоловік мій, звісно, вдома. Але займатись сином, як це зазвичай роблю я, він не буде. Як мінімум, він просто буде зайнятий роботою. Тривожні думки долали мене, але я вирішила, що для сина це буде непогана перевірка.
Так от, поки мене не було, світ не звалився і трагедія не сталася. Більше того, Льоша щодня займався за своїм звичним графіком. Уроки, дім, карате, курси з програмування. Навіть їжу він собі робив здебільшого сам!
А ще син самостійно приїхав до лікарні, щоби зробити щеплення. Я домовилась із медсестрою, що Льоша приїде у конкретний час і його пустять без батьків. Ви не повірите, але син не спізнився на жодну хвилину!
Мене від гордості просто розпирало. За цей тиждень мій Льоша подорослішав ніби на рік. Коли я повернулася додому, то побачила, що він навіть у своїй кімнаті порядки навів. Шок!
Говорила із чоловіком. Він сказав, що на сина не тиснув і не змушував нічого робити. Мовляв, це його особиста ініціатива.
Як приємно було повернутися додому. Хлопчаки відразу ж помчали гуляти у двір, скучили один за одним. А я вирішила з такої нагоди приготувати святкову вечерю. Навіть торт спекла!
За столом ми розмовляли з хлопцями про все на світі. А потім я запитала сина, як йому було жити без мами. Його відповідь мене дуже засмутила:
«Все було супер, мам. Ніхто не читав нотації, зауваження не робив. Я чудово провів час, ніби на канікулах був».
І ось як зрозуміти, чи це камінь у мій материнський город, чи у сина просто вік такий? Звичайно, я вчу його тому, як треба жити, не без цього. Але я не можу сказати, що я прямо-таки тисну на нього або щось таке.
Мій син просто виріс, і мені потрібно ставитись до цього з розумінням. Але я так сумую за тим милим карапузом, який від мами ні на крок відійти не міг. Потребував мене!
А тепер син заявляє, що йому без мене було добре. Я починаю боятися, що ми можемо втратити той зв’язок, який може бути між мамою та сином. Але як не допустити цього?
