Ольга Василівна з самого ранку, як заведена, бігала магазинами, з наміром накрити ввечері шикарний стіл.
Сьогодні жінка хотіла повідомити своїх близьких, що вирішила вийти на пенсію.
Понад сорок років вона відпрацювала вчителем у місцевій школі та дійшла висновку, що настав час піти на заслужений відпочинок.
Попри те, що колеги не хотіли, щоб Ольга Василівна залишала їхній колектив, жінка повідомила їм, що нізащо не змінить прийнятого рішення.
Напередодні вона повідомила про це чоловіка, який поставився до її витівки без особливого ентузіазму.
– Діти дізнаються, сядуть тобі на шию. Сама втекти назад до школи захочеш, — пробурчав Вадим Петрович.
– Чого вони сядуть? Тимофій і Маргарита вже досить дорослі, щоб я їм витирала носи, — посміхнулася Ольга Василівна, щиро вірячи в те, що каже. — На пенсії запишуся на гурток вокалу та в’язання. Давно про це мріяла.
– Ти забула, що в наших дітей теж є діти — наші онуки, — поспішив нагадати Вадим Петрович.
– Іноді допомагатиму, не бачу в цьому нічого поганого, — відмахнулася від чоловіка Ольга Василівна.
Більше про цю тему жінка не думала. До вечора вона сильно втомилася, але стіл таки встигла накрити.
Щойно Ольга Василівна зняла фартух і привела себе в порядок, як у двері подзвонили.
Жінка одразу зрозуміла, що прийшли діти зі своїми сім’ями, та й кинулася відкривати.
Справді, на порозі стояла дочка Маргарита з чоловіком та п’ятимісячною дитиною на руках і син Тимофій із дружиною та двома дітьми погодками.
– Мамо, поміняй підгузок Ярику, — дочка з порога вручила жінці дитину, — а я в туалет побіжу.
– Бабуся, зніми мені черевики, — почала канючити п’ятирічна Соня.
– Давай я зніму? — запропонував Тимофій.
– Ні, хочу, щоб бабуся! – Дівчинка грізно затупала ніжками.
– Зараз, Сонечко, — пообіцяла Ольга Василівна, не знаючи, що зробити швидше: переповити Ярослава чи зняти черевики Соні.
– Бабуся, хочу їсти! – У справу вступив чотирирічний онук. — Хочу їсти! Їсти хочу!
Бабуся почала розриватися між трьома онуками, намагаючись усім приділити увагу.
Батьки дітей зайняли пасивну позицію і не звертали увагу на хаос, що творився довкола.
За годину, коли нарешті запанував спокій, Ольга Василівна покликала всіх за стіл.
– Я не просто вас запросила. Я хочу повідомити, що виходжу на пенсію, — урочисто сказала жінка.
– На пенсію! Як добре! — Маргарита радісно заплескала в долоні. — Тепер можна залишати тобі Ярика.
– Мамо, це найкраща новина, яка могла бути! Давайте за це вип’ємо! — Тимофій із келихом схопився з місця.
Залишок вечора у квартирі Ольги Василівни та Вадима Петровича пройшов у жвавій обстановці.
Діти з сім’ями розійшлися лише до одинадцятої години вечора, залишивши купу немитого посуду та брудну підлогу.
Жінці довелося до двох годин провозитися із прибиранням, щоб привести квартиру в належний вигляд.
Вранці рано Вадим Петрович тихо пішов працювати, залишивши Ольгу Василівну відсипатися.
Проте насолодитися сном їй не вдалося. Наполегливий стукіт у двері змусив її в паніці схопитися з ліжка.
Ольга Василівна кинулася до коридору і здивовано округлила очі, побачивши на порозі Маргариту з Ярославом на руках.
– Мамо, не можу до тебе додзвонитися! Ти спиш чи що? — сердито пробурчала дівчина. — Понад годину намагалася…
– Я до другої ночі прибирала…
– Посидь із Яриком, мені треба у справах. У сумці — суміш і підгузки, — Маргарита поспіхом сунула матері до рук дитину та вискочила за двері.
– Ти надовго? — крикнула їй у спину Ольга Василівна, але лишилася непочутою.
До обіду маленький онук остаточно вимотав маму. Він плакав, не хотів їсти та вередував.
Ольга Василівна кілька разів намагалася додзвонитися до дочки, але та не брала слухавку. Маргарита прийшла за дитиною лише ближче до вечора.
– Ти де була? Я дзвонила тобі та не могла додзвонитися. Ярик весь день плакав, я не знала, як заспокоїти його! — жінка почала висловлювати дочці своє невдоволення.
– Мамо, всі ж живі? Мені потрібний був відпочинок! — Маргарита почала збирати речі сина.
– Ти принесла маленьку дитину на весь день, не попередивши мене! Залишила його…
– Мамо, у чому річ? Що не так? Ти все одно сидиш вдома, — сердито пирхнула Маргарита. — Ти маєш радіти, що я сьогодні урізноманітнила твоє нудне життя.
– Мені не нудно, — обурилася Ольга Василівна, — я маю великі плани на пенсію.
– Мамо, ну які плани? Твої плани мають бути пов’язані з онуками, — Маргарита закотила очі та, не попрощавшись, вийшла за двері.
Наступного дня жінку із самого ранку знов підняв з ліжка наполегливий дзвінок у двері.
Вона з тремтінням подумала, що це Маргарита, але виявилося, що цього разу її відвідав син Тимофій.
– Мамо, посидь із дітьми, — попросив чоловік. — Ми з Валею їдемо у справах. Соню з Кирилом нема на кого залишити.
– А дитячий садок? – поцікавилася жінка.
– Навіщо дитячий садок, коли є ти? Ми взагалі хочемо відмовитись від нього. Нехай діти в тебе до шкільного віку будуть, — як ні в чому не бувало промовив Тимофій. — Увечері заберу.
Весь день Ольга Василівна бігала за онуками, не знаючи, як з ними впоратися. До кінця дня вона зрозуміла, що так довго не витримає.
До того ж Маргарита та Тимофій між собою вирішили, що приводитимуть дітей до бабусі щодня.
– Я втомилася, Вадику, — поскаржилася чоловікові Ольга Василівна. — Думала, що відпочиватиму на пенсії чи зрідка допомагатиму, але діти сіли мені на шию, і я не знаю, як їм відмовити.
– Я тобі казав, — задумливо відповів чоловік. — Вони тепер з тебе живі не злізуть.
Близько місяця жінка витримала нашестя онуків, а потім повідомила дітям сумну новину.
– Я повертаюся на роботу. Колеги просять, — прибрехала Ольга Василівна.
– Мамо, а хто сидітиме з нашими дітьми? — ображено обурилась Маргарита. — Ми ж на тебе розраховували. Я тепер ні на фітнес, ні на манікюр не можу ходити.
– Так, мамо, ти нас, звичайно, добряче підвела, — з осудом засудив Тимофій.
– У вас є ще по одній бабусі, просіть їх…
– Вони не хочуть виходити на пенсію, — пробурмотіла Маргарита. — Моя свекруха сказала, що краще працюватиме, ніж буде сидіти з онуком. Огидна жінка думає тільки про себе.
Ольга Василівна натягнуто посміхнулася, подумавши про те, що вона чудово розуміє сваху.
