Був чудовий осінній день. Я збиралася на прогулянку зі своєю найкращою подругою Оксаною. Вже одягла куртку, як мої плани перервав дзвінок на домашній телефон.
Я аж здригнулася від несподіванки, бо вже й забула, що мама ніяк не може відмовитися від архаїки, хоча і має мобільний. Все боязко їй!
– Алло, слухаю! – незворушно відповіла я.
– Доброго дня. Це Алла? – Запитав незнайомий жіночий голос.
– Ні, вона зараз зайнята. Передзвоніть, будь ласка, пізніше. А хто її запитує? – поцікавилася я.
– Це Ніна Коваль. Просто скажіть їй моє ім’я, Алла все зрозуміє.
Її голос звучав занадто упевнено, і щось у цій розмові мене насторожило. Здавалося, що я говорю з людиною, яка щойно вийшла зі шпигунського фільму.
У цей момент мати вийшла зі свого кабінету. Вона часто приносила роботу додому і не любила, коли її відволікали через дрібниці.
– Хто дзвонив? – Запитала вона, протираючи окуляри.
– Якась Ніна Коваль. Ти її знаєш?
Мама зблідла, і повільно опустилася на диван. Я одразу побігла на кухню за склянкою холодної води, та заспокійливим.
– Сімнадцять років вона мовчала… А тепер вирішила про себе нагадати, – тихо промовила мама.
Мама ніколи не говорила про свою сім’ю. Бабуся, дідусь – про них не було сказано жодного слова, а в сімейному альбомі не було жодної їх фотографії.
На відміну від татових родичів! Вони часто відвідували нас, у мене було багато спогадів про них, та безліч спільних фото. Про мамину сторону я нічого не знала.
– Мамо, хто така Ніна Коваль? З тобою все гаразд?
– Це моя рідна сестра. Ти багато чого про мене не знаєш! Принеси з серванта тата пляшку.
– Може, краще ліки?
– Ні, я хочу кави з краплею міцного.
Я мовчки зробила все, як вона просила, і мама почала розповідати:
– Ти вже доросла, доню, настав час знати правду. У мене є рідна сестра Ніна. Все сталося дуже давно, коли я закінчила інститут.
– Ми з друзями поїхали на дачу відсвяткувати захист диплома. Мій тодішній хлопець Олег теж був із нами.
– Але зі мною ще напросилася моя молодша сестра Ніна – їй тільки виповнилося вісімнадцять. Мама поставила умову: або я беру її з собою, або залишаюся вдома.
Мама на мить замовкла, мабуть, ці спогади були для неї важкими.
– Вже була опівніч, а я не могла знайти Олега, тож пішла його шукати. Тут підбігає моя подруга Іра і каже, що мій Олег із Ніною.
– Спершу я вирішила, що це жарт. Але почула, як з другого поверху долинув її сміх. Заходжу – а там вона у спідній білизні, та Олег в простирадлі. Я зрозуміла, що між ними були не лише поцілунки.
Мама підвелася, і підійшла до вікна, сховавши обличчя в долонях. Вона тихо плакала.
– А потім батьки у всьому звинуватили мене. Вони сказали, що це моя провина – не вберегла сестру. Через місяць Ніна показала мені позитивний тест з двома яскравими полосками.
– Батьки все життя крутилися тільки навколо неї, а мене ніби забули. У вісімнадцять років я сама купила собі туфлі на підборах, бо так про них мріяла.
– На день народження мені ніхто нічого не дарував, на відміну від сестри, яку завалювали подарунками.
Я міцно обійняла маму, відчуваючи її біль.
– Я тоді жила в орендованій квартирі у Львові. Добре, що ще не встигла після навчання від неї відмовитися. Купивши квиток на потяг, я поїхала у своє майбутнє.
– З того часу в рідне місто Черкаси я не поверталася. Мама намагалася мене помирити з Ніною, але марно. Єдине, що знаю – у Ніни є син.
Вона замовкла, а потім додала:
– Все змінилося, коли я зустріла твого батька. Він довго домагався мене. Думаю, пів року, а може, й більше.
– Ти боялася знову комусь довіритись?
– Так. Після такої зради рідних людей складно знову комусь відкритися.
Я підійшла до телефону, та вимкнула його із розетки. Думаю, настав слушний момент, щоб відмовитися від послуг міського телефону, щоб жодні пройдисвіти з минулого про себе більше не нагадували!
Ні, я не дозволю цій людині знову завдати болю моїй мамі! Тепер її є кому захистити! Як вважаєте, я вчинила правильно?
