Мати кинула Ольгу, коли їй було п’ять років.
Ні, дівчинку не віддали в дитбудинок. Мати вдало вийшла заміж, і новому чоловікові чужа дитина була не потрібна.
Потім Ольга зрозуміла, як їй пощастило, що бабуся погодилася виховувати внучку, інакше мати точно віддала її до державної установи.
Жінка кілька разів приїжджала, і дочка з плачем притискалася до рідної людини. Бабуся мовчки дивилася, як радіє дитина, а потім відправляла внучку у ліжко.
-Ну бабуся, ну, будь ласка, ну ще трохи.
-Нам з твоєю мамою треба поговорити. Іди, дитинко, лягай.
-А мама до мене прийде?
– Побачимо, – ухильно відповідала бабуся.
Дівчинка вдавала, що вирушає в ліжко, а сама підслуховувала за дверима, чекаючи, коли мати зайде до кімнати. І вони як раніше будуть розмовляти, сміятися, дуркувати.
Вона їй розповість свої секрети, про які не знає навіть бабуся, а потім мама ляже на диван, і вони заснуть. А вранці вона прокинеться, і першою, кого побачить, буде мама.
Вони підуть гуляти, тримаючись за руки, а коли втомляться, вона покаже мамі лаву під плакучою вербою, в якій сидиш, як у будиночку. Вони з подружкою часто уявляли, що перебувають у чарівному лісі, а не в парку, таке тихе було місце, далеко від стежок.
Ольга довго сиділа під дверима, а потім засинала, так і не дочекавшись матері. Згодом вона пригадувала уривки розмов, вже в тому віці, коли могла проаналізувати й робити висновки.
-Ти зрозумій, кохаю я його.
– Те саме ти говорила і про батька Олі. Кохаю, дитину хочу, він обов’язково на мені одружиться…
-Мамо, але зараз коханий зробив мені пропозицію. Ну сама поміркуй, скільки зі мною буде Оля? Років тринадцять? А потім – заміж, і забуде про мене. А я залишусь сама, без дочки та чоловіка. Жіночий вік коротенький, кому я потрібна буду під сорок.
-Не суди по собі. Не всім рве дах від штанів так, що вони забувають про свою дитину.
-Ти не зрозумієш, – сумно казала мати.
– Я все чудово розумію. Тебе покликав заміж чоловік із великого міста, з квартирою.
-Зовсім ні, навіть якби він був звичайним трудягою, який живе в гуртожитку, я все одно б у нього закохалася. Ти не уявляєш, як це – боятися втратити коханого чоловіка, без якого не уявляєш свого існування.
-Звичайно, уявляю. Адже він єдиний на планеті, і якщо ти від нього відмовишся, іншого вже не знайдеш.
-Так і знала, що даремно тобі пояснювати. Не можу без нього. Думаєш, я не просила, щоб він дозволив Ольці жити з нами? Просила, чи не на колінах стояла. Не хоче він, мамо.
– Мужика я розумію. Тебе – ні. Чи не шкода дочку?
– Я впевнена, що ти зробиш для неї все необхідне.
Бабуся зачиняла за дочкою двері, перекладала малу, що заснула, на ліжко, і лягала сама. Завтра працювати.
До пенсії ще не скоро, дочка не допомагає, і надалі не буде, у неї гроші поміж пальцями йдуть. Потрібно відкладати вже зараз онуці на освіту.
Немолода вже жінка відчувала свою провину. Де вона проґавила дочку? Чому вона така виросла? Ні, не зла, а безладна, яка не думає на крок вперед, і живе почуттями, а не мозком.
Чи це і є справжнє зло? Без емпатії до людини, яка не просила, щоб її народжували. Добре, не можеш полюбити дитину, ну так хоча б приховуй це від неї!
Проводь з нею час, пізнайте разом світ, спілкуйтеся. Дитині потрібна мати, хай навіть така, як ти! Але ж ні.
Ольга стояла на шляху до заміжжя, а значить … Відсунемо її в бік, щоб не заважала і почнемо життя з коханою людиною без докучливого нагадування про минуле.
І бабуся почала акуратно доносити до внучки думку про те, що мама не приїде. Ні, не тому, що ти погана. Мама має нову родину. А у нас – своя родина, адже нам і вдвох непогано.
Немолода жінка страждала. Вона б дуже хотіла, щоб дочка хоч зрідка відвідувала її та Ольгу, але Лідія перестала їздити взагалі. Гроші… Бог з ними, вона й сама заробить. Але чому ти не приїжджаєш?
Лідія дзвонила, питала як справи. Ні, вона не може приїхати. Чоловік вимагає, щоб дружина сиділа вдома та смажила котлети, а не роз’їжджала родичами. Трохи згодом в дочці з’явилася дівчинка, за рік – ще одна.
І та остаточно забула про старшу дочку.
Ользі десять років. Вона розглядає соціальні мережі матері. Усі профілі – закриті, і її не пускають, хоча вона дуже хоче.
Мати щоразу відхиляє заявку в друзі. Це не мама, а її злий чоловік не хоче, щоб вона дружила з матусею. Спілкувалася. Обмінювалася фотографіями.
Дівчинка гірко плаче від жалю до матері. Неприємний мужик її не любить і ображає, мамі треба приїхати до них, щоб з головою поринути у дочірнє кохання.
Ользі п’ятнадцять років.
Вона все зрозуміла. Дівчина створила фальшиві облікові записи та додалася в друзі до сестер, які не в курсі про її існування.
Зате вона дуже навіть в курсі, і, злісно стиснувши кулаки, розглядає фото дівчат з Туреччини. Єгипту. Куба та Таїланд. А у своєму місті – аквапарк, парки, кафешки.
Мати обіймає доньок і Ольга божеволіє від ревнощів. Як це? Вона теж її дочка. І дуже хоче обійнятися з матір’ю.
І не потрібні їй Куби та Таїланд. Їй потрібне те, що є у дівчаток, і вони сприймають це як належне. Вони росли з мамою.
Їм не доводилося благати, щоб вона не йшла. Мама – завжди поруч. Отже, вони росли з любов’ю, турботою і почуттям захищеності.
Ользі вісімнадцять, і вона готується до іспитів.
Дівчинка давно вже не має ілюзій. Вона не просто ревнує. Її спалює зсередини почуття злості.
Вдень, зайнята справами, вона ще може відволіктися від поганих думок. Але вночі мозок, звільнений від кайданів, показує все те, про що вона і сама боїться собі зізнатися.
За допомогою снів, зрозуміло. Їй постійно сниться мати. Ось вона з дочками сидить на березі на пустельному пляжі. Несподівано небо охоплює хмарами, і на них обрушується ураган, що змиває всіх трьох у морі.
Нещасні жінки кричать, благаючи про допомогу. А ось і вона, Ольга. Стоїть неподалік, але допомагати не поспішає. Навпаки, їй подобається, що їх забирає в бурхливе море.
Сновидіння відвідували дівчинку все частіше, даючи зрозуміти, що образи не пройшли, а, навпаки, посилюються з кожним днем. Стурбована бабуся намагається вплинути на внучку. Звісно, вона розуміє у чому справа.
– Олю, не треба. Не тримай на неї зла. Відпусти. Бог її покарає.
– Бог не покарає, бабусю. Створити всесвіт, планети, розробити найскладнішу клітину, на основі цієї клітини створити організми, мільярди років їх обкатувати, довести проєкт до організму із самоусвідомленням, відключити йому інстинкти та включити самонавчання та заучування реакцій не за фактом народження, а за фактом впливу зовнішнього світу. А потім карати за погану поведінку. Робити йому нічого.
– Ти б краще думала про вступ…
– Я про нього і думаю. Ти ж знаєш…
Бабуся знала. З недавніх пір внучка почала вчитися чудово. Інша раділа б її успіхам, але немолода жінка здогадувалася, що послужило стимулом.
Ользі двадцять три.
Вона закінчила університет і працює. Переїхала до міста, де мешкала мати, вихідні проводить у бабусі.
– Ти її розшукала?
– Ага. Кілька разів бачила. Сідала з доньками та чоловіком в автомобіль.
Злість, доведена до вищого градуса, може бути дуже небезпечною. Як мінімум, руйнує психіку, а то й здоров’я.
Отже, треба якось позбавлятися її, щоб не божеволіти від ревнощів і поганих думок, що гризуть вдень і вночі. Вона нічим не гірша за цих дівчаток.
То чому ж мати викинула її на смітник, як цуценя? Хоча не кожна людина і цуценя викине, совість потім замучить.
Це їй пощастило, що бабуся погодилася взяти за неї відповідальність, а то б у дитбудинок віддала, аби не заважала простому жіночому щастю.
Ользі двадцять п’ять, і вона нарешті почала добре заробляти.
Молода дівчина сидить у кімнаті з хлопцем, який продає певні послуги за гроші. Великі гроші, що й зрозуміло, адже поряд із гарною зовнішністю та атлетичною фігурою йому потрібно мати чуття особливого роду, ту саму психологію, якої не навчишся. Вона має бути вродженою.
– Мій тато був кубинець, – з лінивою грацією каже чоловік. – Від нього, напевно, дісталося.
Справді, чарівності та харизми в нього багато. Йому не треба навіть розкривати рота, щоб спокусити даму, достатньо подивитися.
Навіть вона відчула жар. Ольга розстебнула ґудзик. Так, мати не встоїть. Однозначно.
– Остаточна сума буде такою, – чоловік написав цифру і простягнув Ользі. -Беру оплату вперед. За результат – ручаюся. Інакше – віддам гроші, у мене принципи. Втім, турбуватися нема чого, у мене ще жодного разу осічок не було, а тут по ній видно, що втомилася від чоловіка та побуту, і не проти прогулятися на сторону.
– Запросиш її до себе. Зробиш відео та таке, щоб від сорому провалитися було можна. Відправиш мені.
– Так зрозумів вже, все стандартно. Думаєш, ти така одна? Зроблю у найкращому вигляді.
Лідія поверталася із фітнес-клубу. Завтра у дівчат виступ. Обидві роблять успіхи у художній гімнастиці. Попри вік, у них і звання та нагороди. Про їхнє майбутнє можна не турбуватися.
Вона вирішила посидіти у кафешці, після басейну завжди так хочеться їсти. Ось у цьому закладі чудово готують форель.
Самій їй ліньки возитися з рибою, простіше прийти туди, де її приготують за всіма правилами та подадуть у гарному посуді.
Вона дістала телефон, щоби написати подружці.
– Можна? – За столик сів чоловік, побачивши якого їй захотілося негайно скинути десяток років.
– Вибачте, якщо завадив. Скажу відразу, ти мені сподобалася з першого погляду. Розумію, що звучить дивно в наш цинічний і злий час, але тим не менше.
Спочатку Лідія хотіла обуритись, але щось її зупинило. Можливо, звабливий погляд зелених очей, що дивно виглядали на засмаглому обличчі. А може – хижі як у дикого звіра чи домашнього кота рухи, ліниві та несміливі, але невимовно прекрасні.
-Можна тебе пригостити? – Фамільярність, яку вона не зазнала б ні від кого іншого, у ньому не дратувала, навпаки.
Які має довгі аристократичні пальці. А як чудово сидить строгий офісний костюм! Ні разу вона не бачила, щоб він пасував чоловіку. А парфум … Дуже дорогий, і чуттєвий, з ноткою гріхопадіння і страждань.
А голос! Тихий неквапливий голос з інтонаціями, які викликають тремтіння.
Хатня господиня не мала жодного шансу проти досвідченого у своїй справі мачо.
Ольга розіслала ганебне відео всім. Чоловіку Лідії (вона не кликала її матір’ю). Зведеним сестрам. Подругам Лідії. Звісно, вона зробила це з іншого номера. Тепер бабі не поздоровиться.
Ольга прислухалася до відчуттів. Здається, починає відпускати.
Цієї ночі вона вперше спала без сновидінь, а на ранок прокинулася не від сліз, а через те, що настав час вставати. З душі як камінь упав, і вона весело співала, збираючись на роботу.
– Ти сьогодні якось інакше виглядаєш! – захопився колега. – У лотерею виграла?
– Набагато краще!
-Може, тобі нема з ким відзначити цю чудову подію? – натякнув колега, милуючись сяючим обличчям дівчини.
– Так, я сама хотіла запропонувати. Треба ж, як у нас думки в один бік працюють…
***
– Квартира дошлюбна, автомобіль на моїй матері, дівчатка по суду залишаться зі мною, – перераховував чоловік. – Валізи я зібрав, двері відчинені.
– Дай мені поговорити з дочками.
– Вони ходять до психолога, Лідо. А знаєш чому? Тому що в них мати повія. Їм виписали снодійне, вони можуть спати після перегляду того відео. А коли заснуть, кричать уві сні. Дівчатка закинули гімнастику, тому що тренер та інші гімнастки теж отримали відео, і вони не можуть з ними спілкуватися, знаючи, що ті в курсі. Дівчатка навіть чути про тебе не хочуть. Це того варте? До речі, влаштовуйся на роботу, щоби платити аліменти. Я не потребую грошей, але за подібні вчинки треба карати.
Лідія постукала до рідного дому, де вона прожила дитинство та юність. Звідки пішла багато років тому, впевнена, що ніколи сюди не повернеться.
– Ми купили цей будинок рік тому у старенької бабусі. Її онука усі документи оформила.
– Адресу знаєте?
– Ні, але є телефон онуки.
– Давайте!
***
– Привіт, мамуля. Згадала про мене? – А я ж про тебе не забувала. Це я заплатила Кирилу та розіслала відео. А знаєш чому? Тому що ти викинула мене заради нової родини. Ви чудово жили весь цей час, а ми з бабусею копійки рахували. Вони отримали від тебе любов і турботу, а я – тільки сльози та нескінченне очікування.
Тобі жити нема де? Який жаль. До речі, я взяла двокімнатну квартиру в іпотеку і купила дачу, щоб бабусі було чим зайнятися влітку.
– Мені нема куди піти, чоловік мене ось ось випише через суд, – жінка ще не усвідомила розміри катастрофи.
– Дуже цьому рада. Тепер твоя черга рахувати копійки та відчувати себе викинутою на смітник, – відповіла Ольга.
Вона знищила сімку.
Не треба говорити бабусі про це.
Жінка похилого віку здогадується, але одна справа припускати, а зовсім інша – знати точно.
Матері у її житті більше не буде.
Хто вигадав, що помста висушує душу?
Душу висушують образи, що залишилися безкарними. Коли ти вдень і вночі думаєш, що з тобою повелися несправедливо та підло. І ти це виправляєш як можеш.
Вона відчуває незвичайний підйом, ніби скинула з плечей тягар, що тиснув на неї весь цей час.
Туга і кошмари нарешті відступили. Вона нарешті почала жити. Можливо, вийде заміж.
І якщо народить дитину, то любитиме її.
Ніколи не покине. І завжди буде поряд. Тому що дуже добре знає, як це жити без матері.
Ставте вподобайки та залишайте думки в коменторях!
