Моя історія про сусідів. Два роки тому переїхали ми з чоловіком і дітьми з приватного будинку в так званий таунхаус на 8 квартир. Будинок новий, сусіди в основному молоді сім’ї з невеликим або середнім достатком, так само як і ми спраглі окремого життя в, нехай невеликому, але своєму затишному гніздечку.
Насамперед ми здружилися з сім’єю, яка, як нам здалося, дуже міцна і дружна, то справа 12 років разом! Спільні посиденьки, однакові труднощі в ремонті, діти одного віку, позичання викруток, хліба і солі згуртувало нас і ми навіть стали подумувати взяти сусіда кумом нашому малюкові.
Чесно кажучи, я трохи заздрила сусідці, що у неї такий дбайливий чоловік (і двері завжди відкриє, і пальто подасть, і на вихідних разом, і з собакою гуляти за ручку вечорами), і сусідові, що у нього дружина-розумниця (діти чисті-ввічливі, чоловік чистий-поголений, вдома наготовлено-прибрано, і руки з правильного місця і вона за нього “горою” – опора і підтримка в будь-якій ситуації).
Але помірі знайомства ближче стали помітні всі показушні моменти та те, що приховано від сторонніх очей: і скандали через вузькі стіни чути, і діти всякі слівця кажуть, і чоловік ревнивець-грубіян, і дружина любителька гульнути.
У підсумку через рік після переїзду чоловік з’їхав назад у квартиру в місто, а дружина з дітьми залишилася тут. Так і розпалася сім’я буквально за 3 місяці, яка спочатку здавалася такою міцною і дружньою.
Бережіть свої родини та не дивіться на інших, там все може бути зовсім не так, як здається на перший погляд.
